Accept

Група "Accept" виникла десь на початку 70-х років в німецькому промисловому містечку Солінгене. Заснована вокалістом Удо Діркшнайдер, команда на перших порах страждала плинністю кадрів і пропадала в безвісті. Така бодяга тривала до кінця 1976 року, поки "Accept" не з'явилися на одному з перших національних рок-фестивалів, легендарному "Rock Am". У той час до складу крім Удо входили Вольф Хоффманн (гітара), Петер Балтес (бас), Франк Фрідріх (ударні) і Герхард Вал (гітара), в 1978-м поступився місце Йоргу Фішеру.

Терміну "хеві-метал" тоді ще не існувало, але "Accept" піднесли багатотисячному натовпу глядачів один з перших уроків цього жанру. Колектив взяли на замітку представники рекорд-компаній, і через деякий час група знайшла контракт.

Перший альбом відрізнявся гучним, агресивним і брутальним вокалом Діркшнайдер, що визначив фірмовий стиль "Accept". Щоправда, пару пісень виконав Балтес, але це не відбилося на загальному враженні від платівки. Другий диск, записаний із Стефаном Кауфманом на ударних, повністю виправдовував свою назву ("rebel" - бунтар, заколотник). Альбом прорвався в чарти і проклав групі дорогу на телебачення. Цьому сприяли потужний вокал Удо, брутальність гітарних атак і драйв ритм-секції.

1981 рік став дуже важливим для "Accept": крім випуску "Breaker", група уклала контракт на менеджмент з Габі Хауке (яка стала їх опікуном на довгі роки) і провела турне в компанії з "Judas priest", що дало їй можливість вийти на міжнародний рівень. Команда працювала дуже напружено, і в 1982-м, не витримав шаленого темпу, пішов Фішер. Наступний альбом "Accept" записували вчотирьох, але це не завадило їм створити зразок для наслідування тисячам молодих музикантів. Композиція "Fast as a shark" була однією з перших речей в стилі "спід-метал", а гімн "Princess of the Dawn" став візитною карткою групи.

На диску "Balls to the wall" "Accept" здивували своїх шанувальників незвичайними тоді для важкої музики текстами, що стосувалися суспільно-політичної тематики. Їх автором значився такий собі Діффі, і лише через кілька років з'ясувалося, що під цим псевдонімом ховалася Габі Хауке. У 1983-му в колектив повернувся Фішер, з якому "Accept" провели глобальне світове турне. Після повернення додому група увійшла в контакт з продюсером Дітером Діркс ("Scorpions"), за участю якого був записаний альбом "Metal heart".

Ця платівка, так само як і дві наступні, була тепло прийнята публікою, проте відносини в колективі складалися не дуже гладко. Музиканти втомилися від нескінченних гастролей, інтереси їх стали різнитися, і тому було вирішено взяти тайм-аут. Удо скористався цим моментом і організував новий проект імені себе самого. Петер, Вольф і Стефан потихеньку накопичували новий матеріал, який у результаті пред'явили Діркса. Дітеру їх робота сподобалася, і він погодився продюсувати новий альбом. Запис "Eat the heat" проходила за участю американського вокаліста Девіда Ріса, а в супутнє турне поїхав ще й англієць-гітарист Джим Стейсі.

У середині гастролей у Кауфмана різко погіршилося здоров'я, і концерти за нього догравав Кен Мері з "House of lords". Крім того, Рис ніяк не міг вписатися в колектив, і після закінчення туру команда знову призупинила свою діяльність. Проте фани вимагали реюніону, і в 1993 році такої відбувся. І хоча повернення "Accept" було сприйнято з захопленням, вантаж наростаючих проблем не давав колективу жити повноцінним життям. Під час сесій "Death row" знову захворів Кауфман, і його тимчасово замінив Стефан Шварцман. Після запису "Predator" група провела прощальне світове турне і оголосила про саморозпуск. Минуло майже десять років, перед тим як колишні колеги зібралися знову порадувати своїх шанувальників живими концертами.

Читате також

Реклама