Atlantics

"The Atlantics" - сама відома австралійська команда, що працювала в жанрі серф-року. Ансамбль був утворений на початку 1961 року чотирма мешканцями прибережної околиці Сіднея, яких звали Тео Пенгліс (гітара), Пітер Худ (ударні), Боско Босанак (бас) та Едді Маценік (гітара). Почавши з невеликих концертів, колектив швидко домігся популярності в своїй окрузі і вже в 1962-му на місцевому TV-шоу отримав звання "Most Promising Group of 1962".

Десь у цей же час Маценіка змінив Джим Скіацітіс, а команда обзавелася менеджером в особі Джоан Кінг. Ця енергійна особа переконала хлопців покидати основні роботи і зайнятися музикою на професійній основі. З її подачі "The Atlantics" записали демо, яке, хоч і не відразу, але все ж допомогло знайти контракт.

Угода була укладена з лейблом "CBS Records", представників якого порадували кілька чинників, присутніх у творчості групи. По-перше, ансамбль мав в багажі не тільки кавери, а й оригінальний матеріал, по-друге, ми мали відразу два лідер-гітариста, і, по-третє, композиції "Атлантика" мали тонкий балканський присмак, оскільки у деяких музикантів були південно- європейське коріння.

У лютому 1963-го вийшов перший сингл, "Moon Man", який хоч і не став хітом, але переконав керівництво "CBS" у неабиякий потенціал їхніх підопічних. До того часу хвиля серфа повністю захлеснула узбережжі Австралії, і там з'явилося багато цікавих команд, проте "Атлантика" вдалося вирватися вперед. Допомогла їм у цьому композиція Пітера і Джима "Bombora", не тільки негайно очолила національний чарт, а й залишилася класикою жанру на довгі часи. Крім того, "Bombora" вивела австралійський рок на міжнародну арену, і її взяли на озброєння багато іноземні команди. Свою популярність "The Atlantics" підтримували регулярними концертами, на яких Тео і Джим вели гітарні дуелі, стоячи на протилежних кінцях сцени і тримаючи інструмент за головою. Восени 1963-го вийшов дебютний лонгплей, за яким протягом двох років були ще три повнометражки.

У листопаді 1963-го на світ з'явився сингл "The Crusher", який хоч і не повторив успіх "Bombora", але зайняв гідне місце в національному хіт-параді. Наступний міньйон, "War Of The Worlds" виявився занадто експериментальним, і публіка не зрозуміла цю космічну міні-оперу. Якийсь час "The Atlantics" продовжували боротися за виживання, випускаючи непогані інструментальні сингли типу "Rumble And Run" і "Giant", проте крива їх популярності невблаганно повзла вниз.

У 1965 році контракт з "CBS" був втрачений, і музиканти радикально переглянули свій імідж і стиль. Костюми, краватки й акуратні зачіски поступилися місцем футболками, джинсів і довгим патлами, Тео змінив гітару на клавіші, а на довершення всього група обзавелася власним лейблом і вокалістом в особі Джонні Ребба. У цей період ансамбль експериментував з різними жанрами, то роблячи хардові обробки речей з репертуару Літтл Річарда і Бо Діддлі, то виконуючи композиції типу "Take A Trip", зроблені в дусі "Byrds". Так чи інакше, повернути колишній успіх не вдавалося, і лише один раз у "Атлантік" вийшло звернути на себе увагу широкої публіки з кавером Джея Хокінса "I Put A Spell On You". З приходом 70-х регулярні концерти припинилися, і члени команди зайнялися кожен своїми справами.

Перша серйозна спроба возз'єднання була зроблена в другій половині 80-х, коли Джим, Пітер і Боско взяли на підмогу гітариста Брайана Бернса, провели турне. Більш серйозний реюніон стався напередодні міленіуму, але місце Бернса тепер зайняв Мартін Сіліана. З тих пір "The Atlantics" не тільки всерйоз взялися за концертну діяльність, але і випустили чотири альбоми, включаючи збірник "The Best Of".

Читате також

Реклама