B-52 s

Одним з жовтневих вечорів 1976 після пиятики в китайському ресторанчику міста Афіни (штат Джорджія) учасниками цього заходу вирішено було створити свою команду. Проект отримав назву "B-52 s", що на місцевому сленгу означало навороченную "пірамідальну" зачіску. До складу банди увійшли Фред Шнейдер, Кейт Пірсон, Кіт Стрікленд, Сінді Уілсон і Рікі Вілсон.

Досвіду музикування практично ні в кого з них не було, але хлопців це не бентежило, і вони взялися за репетиції. Коли інструменти більш-менш були освоєні, "B-52 s" зайнялися концертною діяльністю, а їх перший виступ відбулося 14 лютого 1977 року в будинку одного з друзів. Незабаром стало ясно, що афінський масштаб замалий для "п'ятдесят других" амбіцій, і група вирушила підкорювати Нью-Йорк.

Почавши з маловідомих панк-клубів, колектив потихеньку перемістився на площадки типу "CBGB s". Потім "B-52 s" знайшли контракт і в 1979-му дебютували з однойменною альбомом, який продюсував Кріс Блеквелл. Платівка розійшлася півмільйонним накладом, чому немало сприяли гаражно-рокові сингли "Rock lobster" і "52 girls".

На початку 80-х в музичних колах була надзвичайно популярна "нова хвиля", і незабаром "B-52 s" стали одними з лідерів цього руху поряд з "Blondie" і "Talking heads". Другий лонгплей, "Wild planet", зроблений за участю продюсера Ретта Дейвіза довів, що музиканти не дарма їдять свій хліб, і породив серію хітів: "Private Idaho", "Give me back my man", "Strobe light". Всього за два альбоми група створила багаж з пісень, фраз і образів, що став стандартом для розвитку альтернативної музичної сцени наступного десятиліття. За "Wild planet", що потрапили в гарячу двадцятку, пішов EP "Party mix!", Складений з реміксів. Успіх чекав і два інших альбому, "Mesopotamia" (спродюсований Девідом Бірном) і "Whammy!".

Музика "B-52 s" все більше зрушувалася у бік "електроніки", але одночасно збільшувалася і кількість ефірів. У 1985 році команду спіткала трагедія - від СНІДу помер Рік Вілсон. Гітарист встиг взяти участь в сесіях "Bouncing off the satellites", і цей альбом, що вийшов у 1986-му, був присвячений його пам'яті. Хоча колеги Уїлсона не стали підтримувати платівку гастролями, пісні "Summer of love" та "Wig" все ж таки вийшли у фаворити.

Траурний період розтягнувся для колективу на цілих три роки, однак Кіт, перемістився з ударних на гітару, потроху готував новий матеріал. "Cosmic thing", що вийшов в 1989-м відслужив "B-52 s" на дійсно космічні висоти. Альбом афінян зайняв перше місце в "Billboard", давши музикантам статус суперзірок. Концертний склад команди тепер був посилений Сарою Лі (бас), Захарі Елфорд (ударні) і Петом Ірвіном (клавішні). Розширена конфігурація провела півторарічний світове турне, і скрізь її приймали дуже тепло. Не всі витримали напружений гастрольний графік, і після закінчення туру пішла Сінді Уілсон.

Незважаючи на те, що формат групи скоротився до тріо, в 1992-му було гідне продовження "Cosmic thing" - "Good stuff". Альбом відрізнявся від свого попередника тільки тим, що містив політизовані тексти. Після "Good stuff" творчий потенціал "B-52 s" помітно знизився. Нових студійних альбомів не виходило, а публіці пропонувалися лише всілякі збірки. Час від часу колектив влаштовував невеличкі тури, у яких брала участь повернулася Сінді Уілсон.

Читате також

Реклама