Bon Jovi

Цю команду, що спеціалізується на комерційному хард-року, заснував Джон Бон Джові (Джон Френсіс Бонджіові, р. 2 березня 1962). Музикою він почав займатися з тринадцяти років, а після закінчення школи став частенько пропадати в студії "Power Station", яка належала його кузена Тоні. Там Джон нарізав кілька демок і розіслав їх по різних записуючим компаніям.

Особливого інтересу до тих плівок ніхто не виявив, однак одну з пісень, "Runaway", вдалося прилаштувати на радіо. Поки композиція крутилася в ефірі, її також включили в збірний альбом, а Джон зайнявся створенням повноцінної команди. Компанію Бон Джові склали гітарист Річі Самбора (Річард Стівен Самбора, р. 11 липня 1959), клавішник Девід Брайан (Девід Брайан Рашбаум, р. 7 лютого 1962), ударник Тіко Торрес (р. 7 жовтня 1953) і басист Алек Джон Сач ( р. 14 листопада 1956). Влітку 1983-го хлопці уклали контракт з "PolyGram" і незабаром взяли участь у концертах "ZZ Top" в "Madison Square Garden".

Тираж дебютного альбому "Bon Jovi" швидко перетнув золоту позначку, а група тим часом щосили гастролювала по Америці і Європі, ділячи майданчики зі "Scorpions", "Whitesnake" і "Kiss". Друга робота виявилася не такою вдалою, викликавши шквал негативних емоцій з боку критиків. Зокрема, журнал "Kerrang!", Схвально відгукнулися про дебют групи, назвав "7800 Degrees Fahrenheit" блідою копією того, що повинно бути справжнім "Bon Jovi".

Музиканти зробили відповідні висновки і не стали на концертах виконувати "фаренгейтовскіе" пісні, а для створення третього альбому запросили поета-пісняра Десмонда Чайлда. Співпраця з ним пішло команді на користь, оскільки трансатлантичні бойовики "Wanted Dead Or Alive", "You Give Love A Bad Name" і "Livin On A Prayer" забезпечили диску "Slippery When Wet" музичні тиражі. Після закінчення туру в підтримку альбому група відразу ж відправилася в студію, бажаючи довести, що вона не є зіркою-одноденкою. З поставленим завданням музиканти впоралися на п'ять з плюсом і "New Jersey" закріпив їх комерційний успіх, а всі п'ять супроводжуючих синглів ("Bad Medicine", "I ll Be There for You", "Born to Be My Baby", "Lay Your Hands on Me, "Living in Sin") вклалися в гарячу десятку. Втім, чергові гастролі виявилися напруженими, і відносини між Джоном і Річі стали погіршуватися.

У результаті діяльність "Bon Jovi" була припинена, і члени групи зайнялися сольними проектами. Команда повернулася в 1992-м з спродюсований Бобом Роком альбомом "Keep The Faith". Незважаючи на новомодні віяння Гранжеві, робота була прийнята досить добре. Сингли "Bed of Roses", "Keep the Faith" і "In These Arms" потрапили в американський Топ 40, але більшою популярністю платівка користувалася в Європі та інших регіонах.

У 1994-му вийшов збірник "Cross Road", на якому була присутня парочка нових пісень, а одна з них, "Always", стала великим хітом. У тому ж році в складі була проведена заміна, і місце Сача зайняв Х'ю МакДональд. Викинувши на ринок ще один платиновий альбом, "These Days", Джон і компанія знову зробили значну паузу. Студійник "Crush", що вийшов в 2000 році, пробив національний Топ 10 і запанував на вершині британського хіт-параду. Основною причиною такого успіху був суперхіт "It s My Life". Поки "Bon Jovi" продовжували збирати стадіони, в продаж поступив ретроспективний концертний альбом "One Wild Night".

Через рік група випустила лонгплей "Bounce". Популярність його була нижчою, ніж у попередника, хоча парочка непоганих речей на диску все ж присутня. Поправити положення колектив спробував з допомогою збірки хітів "This Left Feels Right" і бокс-сету з раніше нереалізованим матеріалом "100,000,000 Bon Jovi Fans Can t Be Wrong", однак продаж цих релізів були відносно помірними. По справжньому повернутися у форму "Bon Jovi" вдалося з альбомом "Have A Nice Day", який очолив хіт-паради багатьох країн світу. У США диск зайняв другий рядок, але зате десятий студійник, "Lost Highway", виявився вже на самій вершині "Billboard".

Читате також

Реклама