Camel

Група "Camel" вийшла еволюційним шляхом із тріо "The Brew", в якому грали Ендрю Латімер (гітара), Енді Уорд (ударні) і Дуг Фергюсон (бас). У 1971 році до їхньої компанії приєднався клавішник Пітер Барденс (екс-"Them"), і утворений таким чином квартет взяв собі нове, "верблюже", назва. Свій перший концерт свіжоспечена команда відіграла 4 грудня на розігріві у "Wishbone Ash".

Через кілька місяців колектив уклав угоду з "MCA Records", а ще через півроку вийшов дебютний альбом. Платівка не справила на публіку належного враження, і в пошуках щастя музиканти перебралися під дах "Decca". Друга робота, на якій Латімер проявив себе ще й у ролі флейтиста, вийшла більш вдалою, і критики щосили нахвалювали альбом. І хоча "Mirage" не потрапив у домашні чарти, платівка користувалася підвищеним попитом на західному узбережжі США, де колектив гастролював цілих три місяці.

Серйозний прорив стався у 1975 році, коли вийшов альбом "The Snow Goose", записаний за участю оркестру. Ця концептуальна робота, що базувалася на однойменному творі Пола Галліко, відправилася прямо в британський Топ 30 і принесла "Camel" звання "найбільш перспективною гурт року" (за оцінкою "Melody Maker").

Успіх супроводив і альбому 1976 року, який пробився в заокеанські чарти (118-е місце в "Billboard"). Як би там не було, але "Moonmadness" став останнім релізом, записаним оригінальним складом. У наступне турне команда поїхала з саксофоністом Мелом Коллінзом, а на початку 1977-го Фергюсона змінив Річард Сінклер з "Caravan". Дана конфігурація протрималася не дуже довго і залишила після себе всього два альбоми. Ще на сесіях "Rain Dances" Латимер та Барденс почали конфліктувати, а при записі "Breathless" їх відносини зовсім розладналися. Справа закінчилася відставкою Пітера, а на його місці матеріалізувалися відразу два клавішника, Ян Шелхаас і кузен Річарда, Дейв. Втім, вже після закінчення чергових гастролей брати Сінклер віддалилися, а новими членами команди стали Кім Уоткінс (клавішні) і Колін Басс (бас). Флуктуації складу відбилися і на "верблюжому" звучанні, яке на "I Can See Your House From Here" стало заполітизованим комерційним.

Однак такий поворот викликав лише нарікання з боку давніх прихильників "Camel" і з іншого боку не допоміг збільшити продажі платівок. У 1981-му група повернулася з концептуальним альбомом "Nude", що оповідав про японський солдата знайденому на острові через багато років після закінчення Другої Світової Війни і не знав що бойові дії вже давно закінчилися. Цікавий факт - у створенні текстів цієї платівки брала участь майбутня дружина Латімер, Сюзен Гувер.

Незабаром після релізу "Nude" наркоман і алкоголік Уорд зламав собі руку і вийшов з ладу, що призвело до фактичного розпаду команди. Проте у "Camel" залишалися контрактні зобов'язання, і за допомогою сессіонщіков Латімер в 1982 році записав альбом "The Single Factor". Звучання його було далеко від ранніх робіт, але зате диск трохи бути присутнім в кінці чартів. У першій половині 80-х також вийшли концептуальна платівка "Stationary Traveller" і концертний альбом "Pressure Points", після чого контракт з "Decca" закінчився, і Ендрю прикрив свою крамничку. Через шість років Латімер організував власний лейбл "Camel Productions" і відновив виробництво "верблюжих" альбомів.

Склад проекту тепер часто змінювався і єдиним постійним партнером Ендрю залишався Колін Басс. Протягом 90-х "Camel" випустили три студійника, причому лише на "Rajaz" по справжньому повернулися до своїх проговим коріння. У 2002-му вийшов м'який, задумливий альбом "A Nod And A Wink", присвячений Пітеру Барденс, який помер від раку 22 січня того ж року. У 2003-му група провела прощальний тур, проте через декілька років Латімер знову став подумувати про реанімації проекту.

Читате також

Реклама