Can

Німецька команда "Can" з Кельна є провідною авангардної рок-групою періоду 70-х років. З самого початку їх музика не відповідала стандартним поняттям рок н ролу. Тяжіють більше до класичної музики, ніж до Чаку Беррі, їх можна хіба що порівняти з Френком Запою або "Velvet underground", хоча їхні твори були більш серйозні, ніж у вищезгаданих артистів.

Хоча склад колективу періодично зазнавав змін, основна четвірка була на місці. Це клавішник-сінтезаторщік Ірміно Шмідт (р. 29 травня 1937), гітарист Майкл Каролі, ударник Яки Лібезейт і басист Холгер Зукав. На самому початку утворення команди, що носила тоді назву "Inner Space", у ній взяв участь також флейтист Девід Джонсон. "Can" дебютували в 1969 році з першим досить простеньким альбомом "Monster Movie". Ця була єдина робота того періоду групи з американським вокалістом Малколмом Муні.

На диску 1970 року "Soundtracks", який представляв собою збірник музики до фільмів, з'явився новий співак - японець Кені "Дамо" Сузукі (кілька треків, правда, були записані ще з Муні). Цей товариш також володів гітарою, саксофоном і кларнетом та мав за плечима чотирирічний досвід роботи.

Цікавим по суті вийшов подвійний альбом 1971 року "Tago mago", на якому були представлені тривалі композиції з експериментально-психоделічної музикою. Кожен з музикантів самовиражався як міг, але диск вийшов дуже цікавим. В кінці року "Can" організували свою власну студію "Inner Space". На диску "Ege Bamyasi", що складався в основному з саундтреків до фільмів, був вперше використаний прообраз сучасної драм-машини. Ця платівка перший раз принесла групі хороші позиції в німецьких чартах, незважаючи на те, що колектив вже був на той час визнаний слухачами в Європі і навіть в Англії. Після виходу "Future Days" команду покинув несподівано залишив Сузукі. Спочатку обов'язки вокаліста взяв на себе Каролі, а потім це місце займали різні інші особистості типу Тіма Хардіна.

У 1974-му році "Can" поставили соеобразний рекорд, відігравши в Берліні концерт, що тривав майже добу. До кінця 1976-го в колектив повернувся Муні, поучаствовшій в записі "Flow Motion", що містив фантазії на східні теми. Цей альбом супроводжувався хітовим синглом, зробленим в стилі диско, "I Want More".

На наступний рік до складу були додані басист Роско Джі і перкусіоніст Рібоп Кваку Ба з "Traffic". Ці хлопці привнесли у музику "Can" елементи реггі. З іншого боку Зукав, залишив басуху і взявся за "спецефекти" прагнув внести в саунд неприродні синтезовані елементи. Тим не менш альбоми записані в той період виявилися мабуть найкращими в дискографії ансамблю. "Out of Reach", правда, записувався без Зукая, який залишив групу після закінчення останнього туру "Can" в травні 1977-го. А на наступний рік команда була зовсім розпущена, оскільки музиканти вирішили зайнятися сольною кар'єрою. Каролі побудував собі студію у Франції, де вісім років по тому колишні колеги зібралися знову у своєму першому складі і записали альбом "Rite Time".

Ті ж особи без Холгера збиралися ще разок, в 1991 році, щоб записати саундтрек "Last Night Sleep" до фільму Віма Ведерса "Until the End of the World". Але історія "Can" на цьому не закінчилася. Нова хвиля інтересу до творчості ансамблю сколихнулася в 1997-му, коли на світ з'явилася збірка реміксів під назвою "Sacrilege".

Читате також

Реклама