D.R.I.

Історія "Dirty rotten imbeciles" (DRI) почалася 2 травня 1982 року в 4 годині ранку за техаському часу. Саме в цей момент Спайк Кессіді (гітара), Курт Брехт (вокал), Ерік Брехт (ударні) і Денніс Джонсон (бас) видали свій перший "брудний гниючих" шум, обізвавши його піснею. Справа відбувалося вдома у братів Брехта, і повернувся з роботи їх батько висловив свою думку з цього приводу такими словами: "...

you bunch of dirty rotten imbeciles ". Отримавши таким чином назва, команда почала посилено репетирувати і через два місяці відіграла свій перший концерт в Х'юстоні. Восени того ж року хлопці записали" Dirty rotten EP ", запхав на 18-хвилинну семідюймовку 22 композиції.

У 1983-му цей реліз був перевиданий у форматі LP і отримав широку популярність в колах андеграунду. У тому ж році "DRI" перебралися в Сан-Франциско, резонно вважаючи, що їх хардкор більше підходить для тамтешньої публіки. Джонсон незабаром повернувся в Техас. Новим басистом став Себастьян Амок, що пробув в команді до закінчення туру "Rock against Reagan", у якому хлопці ділили сцену з "Dead Kennedys".

Потім четирехструнку взяв Джош Папп, а після виходу EP "Violent pacification" Ерік Брехт одружився і звільнив місце для Фелікса Гріффіна. Під час сесій "Dealing with it" з групи тимчасово пішов Джош, а басові партії записувалися Спайком, хоча офіційно вакансію зайняв Мікі Оффендер. Альбом цей мав металевий присмак, але основу все ж складав традиційний хардкор. Тим часом команда досягла культового статусу, чому немало сприяв великий фанат "DRI" Дейв Ломбардо з "Slayer". Назва диску 1987 року, "Crossover", чітко позначило тенденцію подальшої металізації саунду. Преса навіть охрестила колектив "головною бандою кросовера". На концертах гурту можна було виявити різношерсту публіку типу скінхедів, панків і металістів.

У 1988-му на світ з'явився альбом "Four of the kind", що став одним з кращих у дискографії "DRI". Заодно був рекмікшірован і перевиданий "Dirty rotten LP", розбавлений композиціями з "Violent pacification". У тому ж році "імбецили" каталися з концертами по Європі та Америці, а після закінчення гастролей Джош Папп пішов у "Gang green". Його змінив Джон Менор, що дебютував на диску "Trash zone".

Перестановки на цьому не закінчилися, і після виходу платівки Фелікс Гріффін поступився місцем Робу Ремпі. Під час туру 1992 року був записаний перший концертний альбом "DRI", який побачив світ двома роками пізніше. Незабаром сталася чергова заміна басиста - ним став колишній Роуді групи Чамлі Портер. Після виходу чергового альбому, "Full speed ahead", команда було відправилася в північноамериканське турне, але канадську частину довелося скасувати, оскільки у Роба і Спайка виникли проблеми з тамтешньою поліцією (хлопці в п'яному вигляді сиділи за кермом).

У серпні 1999-го довелося вигнати Чамлі. Черговим басистом став давній друг групи Харалд Оймоен, раніше колишній завжди на підхваті і виконував різні доручення, починаючи від фотографії і закінчуючи налаштуванням гітар. У середині 2000-го у "DRI" виникли проблеми з лейблом і з менеджментом. Після судових розглядів музикантам довелося розлучитися і з тим і з іншим. Можливо це вплинуло на те, що останнім часом група відійшла від студійної роботи, воліючи займатися гастрольною діяльністю.

Читате також

Реклама