Depeche Mode

На початку 80-х багато британських груп стали обходитися без гітар і барабанів, відмовившись від них на користь синтезаторів і драм-машин. На цій хвилі і були створені "Depeche Mode", взяли свою назву від французького журналу мод. За іронією долі майбутні учасники колективу, Вінс Кларк (р. 3 липня 1961), Ендрю Флетчер (р.

8 липня 1960) і Мартін Гор (р. 23 липня 1961) починали свою діяльність з гітарної музики, яку в кінці 70-х виконували в командах "Composition of Sound" і "The French Look". У 1980-му році обидва ці проекти злилися в один, а після приходу вокаліста Девіда Геана (р. 9 травня 1962) новостворена одиниця одержала ім'я "Depeche Mode". Після серії концертів група уклала контракт з лейблом Деніела Міллера "Mute Records", де дебютувала з альбомом "Speak and Spell".

У процесі промоушену цієї платівки у Вінса проявилося невдоволення ходом справ, і він заявив про свою відставку (згодом він працював у "Yazoo", "Assembly" і "Erasure"). Якщо до цього моменту провідним композитором у "Depeche Mode" був Кларк, то тепер цей обов'язок взяв на себе Гор, чиєму перу належали лише дві речі з дебюту, "Tora! Tora! Tora!" і "Big Muff". Що стосується заміни в плані виконання, то місце Вінса зайняв Алан Уайлдер (р. 1 червня 1959), офіційно введений до складу вже після виходу "A Broken Frame".

Алан також склав компанію Мартіну в написанні пісень і вже в 1983 році вніс свою лепту в альбом "Construction Time Again" з композиціями "The Landscape is Changing" і "Two Minute Warning". У першій половині 80-х популярність "Depeche Mode" була досить помірною, але після виходу диска "Music For The Masses" становище кардинально змінилося. На підтримку альбому група провела глобальне світове турне, практично всі концерти якого проходили з аншлагами. Фінальне виступ відбувся в Пасадені, де подивитися на "депешею" прийшло 70000 чоловік. За підсумками гастролей був випущений лайв "101", миттєво став бестселером. У 1990-му "Depeche Mode" зламали гарячу десятку альбомом "Violator", саунд якого був значно жорсткіше в порівнянні з попередніми роботами.

Підтриманий хіт-синглами "Personal Jesus" і "Enjoy the Silence", диск в кінцевому підсумку став мультиплатиновим. "World Violation Tour" пройшов з величезним успіхом - квитки на багатотисячні майданчики розкуповувалися в лічені години. Тенденція до посилення звуку була продовжена і на наступному диску, "Songs Of Faith And Devotion". Цей альбом дебютував на першій позиції по обидва боки Атлантики, проте його тираж поступався своєму попереднику.

Вийшов ж через півроку концертний альбом "Songs Of Faith And Devotion Live", трек до трек повторював студійного побратима, взагалі виявився провальним і ледве-ледве дотягнув до золотої позначки. Тим часом, всередині колективу теж накопичилися проблеми, і першою ластівкою стала відмова Флетчера брати участь у продовженні туру "Songs ...". Відносини між Гором і Уайлдером ставали все більш напруженими, і врешті-решт Алан заявив свій відхід. Геан ж загруз в наркотиках і в 1996-му ледь було не відправився на той світ через передозування героїну. Незважаючи на всі ці перипетії "Depeche Mode" зібралися з духом і в 1997-му видали напрочуд якісну роботу, "Ultra". Диск дебютував в Британії під номером один, проте, пам'ятаючи попередню невдачу, музиканти вирішили обійтися без гастролей в його підтримку.

Наступне творіння команди, що з'явилося через 4 роки, виявився не дуже вдалим, і "депеша" узяли ще один тривалий тайм-аут. За цей час Геан і Гор випустили по сольника, а Флетчер організував власний лейбл "Toast Hawaii". Одинадцятий студійник "Depeche Mode" вийшов в жовтні 2005 року. На "Playing The Angel" поряд зі звичними Горовський композиціями з'явилося кілька речей Геана, але це не зіпсувало загальної картини. Навпаки, альбом представив групу в прекрасній формі і повернув її на передові позиції.

Читате також

Реклама