Dick Dale

Діка Дейла не даремно називають "королем серф-гітари", адже саме він дав потужний поштовх розвитку цього жанру. Більш того, його техніку взяли на озброєння такі монстри як Джимі Хендрікс і Еді Ван Хален, так що можна говорити про його більш солідному внесок у рок-музику. Син ліванця і полячки, Річард Монсоур з'явився на світ 4 травня 1937 року.

З дитинства хлопчик вбирав у себе народні мотиви обох культур, а пізніше його стало залучати звучання біг-бендів. Першим кумиром хлопця став барабанщик Джин Крупа, і під його впливом Річард почав стукати по тарілках. Потім Монсоур-молодший переключився на виконання кантрі-пісеньок на укулеле, а далі взявся за справжню гітару. Побачивши непідробний інтерес сина до музики, батько запропонував робити йому професійну кар'єру і, щоб це питання вирішувалося простіше, перевіз всю сім'ю до Каліфорнії.

Там Річард перетворився на Діка Дейла і, влившись у когорту рокабілльщіков, почав активно виступати і брати участь у всіляких конкурсах. В кінці 50-х Монсоур захопився серфінгом і спробував відобразити свої враження від ковзання по хвилях в музиці. Він першим застосував гітарний ревербератор і таким чином отримав "мокрий" саунд, який став стандартом в серф-року. Крім того, фірмовою фішкою Дейла стало швидкісне стаккато, причому грав він лівою рукою.

Розробка нового стилю привернула до Діка і його супроводжує команді "The Del-Tones" підвищену увагу, і незабаром на їх концерти стало збиратися до тисячі чоловік. У вересні 1961 року на фірмі Монсоура-старшого "Del-Tone" вийшов сингл "Let s Go Trippin", визнаний першим інструментальної серф-записом, відображеної на вінілі. У Каліфорнії запис виявився великим хітом і навіть пробилася в національні чарти. Навздогін Дейл випустив ще ряд міньйонів ("Jungle Fever", "Miserlou", "Surf Beat"), а в 1962-му на світ з'явився перший серф-лонгплей "Surfer s Choice". Альбом розкуповувався як гарячі пиріжки, і за цей факт вхопилася "Capitol Records", тут же запропонувала Діку вигідний контракт. Популярність музиканта відразу ж підскочила на порядок: його фото помістив на обкладинці журнал "Life", він з'явився в шоу Еда Саллівана і його запросили взяти участь у створенні фільму "Beach Party".

Коли в 1963-м на прилавки магазинів ліг диск із цілком виправданим назвою "King Of The Surf Guitar", Америку вже накрила хвиля серфа, і крім "Dick Dale & The Del-Tones" до вершин вийшли такі колективи як "Beach Boys" і "Jan & Dean". Дік Дейл встиг випустити ще кілька платівок, проте почалося британське вторгнення сильно потіснило в чартах його і йому подібних.

Вже в 1965-м "Capitol" розірвала угоду, а в 1966-му музикант взагалі вийшов з гри через серйозну хворобу. Через деякий час Діку вдалося впоратися з недугою, проте в шоу-бізнес він не повернувся і займався зовсім іншими справами. У 1979-му його знову спіткало нещастя - під час купання він підхопив якусь заразу і через це мало не позбувся ноги. Переживши і це "пригода", Дейл знову почав потихеньку виступати, а в 1986-му випустив сингл, присвячений медичному центру, завдяки якому до нього повернулися сили. На наступний рік Дік взяв участь у саундтреку до фільму "Back To The Beach", в якому дуетом зі Стіві Реєм Военом виконав серф-стандарт "Pipeline".

У 1993-му після тривалої перерви вийшла полнометражка "Tribal Thunder", проте уваги широке публіки повернулося до артиста дещо пізніше, коли його композиція "Miserlou" прозвучала в культовому фільмі Квентіна Тарантіно "Pulp Fiction". Тільки після цього народ кинувся розкуповувати і "Tribal Thunder", і наступний альбом "Unknown Territory". Наприкінці десятиліття артист активізував гастрольну діяльність, причому тепер в його команді виступали дружина (бек-вокал) і син (ударні). Концерти не припинялися і в третьому тисячолітті, а в 2001 році вийшов новий диск, "Spacial Disorientation".

Читате також

Реклама