Dr. Feelgood

Лі Брілле (Лі Коллинсону, р. 10 травня 1952; вокал, гармоніка), Уілкі Джонсон (нар. 12 липня 1947; гітара) і Джон Спаркс (р. 22 лютого 1953; бас) розминалися у різних ритм-енд-блюзових командах ще в кінці 60-х років. Їх об'єднання під прапором "Dr. Feelgood" відбулося в 1971-м, а трохи пізніше до "докторам" примкнув барабанщик Джон Мартін (р.

8 листопада 1946). Свою назву колектив запозичив з пісні популярної в 60-х групи "Johnny Kidd and the Pirates". "Dr. Feelgood" починали свою діяльність зі звичайних пабів, але завдяки потужній енергетиці їх концертів швидко привернули увагу фірм грамзапису. З усіх пропозицій музиканти зупинилися на "United Artists", де і дебютували з альбомом "Down By The Jetty". Якщо ця платівка особливого комерційного успіху не мала, то вже друга, "Malpractice", потрапила в британський Топ 20.

І все ж колектив був сильний не своїми студійними роботами, а запальними концертами. Цей факт був підтверджений перший лайвом, "Stupidity", випущеним в 1976 році. Диск моментально злетів на саму верхівку чартів і став найвищим досягненням "Dr. Feelgood".

На жаль, вже протягом наступних сесій в колективі спалахнули розбіжності, в результаті яких пішов Джонсон, що позбавив тим самим команду свого фірмового рубилово. Новим гітаристом "Feelgoods" став Джіпай Мейо, практикувався до цього в якийсь джаз-фанк-банді. Джіпай кілька видозмінив музику "докторів" у бік мейнстриму, а також став співавтором одного з найбільших хітів групи, "Milk and Alcohol". Як би там не було, але сумбурна кочове життя виявилася не для нього, і вже в 1981-м Мейо покинув склад. Після довгих прослуховувань вакансію гітариста зайняв Джон "Гітара" КРІППО, з яким був записаний лише один диск, "Fast Women Slow Horses". За закінчень сесій цього альбому несподівано заявили про відхід Спаркс і Мартін, що стало для Брілле серйозним ударом.

Виконавши гастрольні зобов'язання за допомогою найманої ритм-секції, він розпустив команду, однак через три місяці з подачі свого менеджера Кріса реанімував проект. Новими асистентами "головного лікаря" стали гітарист Гордон Расселл, басист Філ Мітчелл і барабанщик Кевін Морріс. Перший альбом цього складу, "Doctors Order", був випущений на "Demon Records", однак починаючи з "Classic" роботи "Dr. Feelgood" стали виходити на власному лейблі гурту, "Grand Records".

У 1989-му у Расселла померла дитина, і гітарист в розпачі залишив команду. Гордона змінив Стів Уолвін, чий прихід ознаменував повернення групи до сирого, незачесаної блюз-року. Наступна кадрова перестановка трапилася під час сесій "Primo", коли місце бас-гітариста зайняв Дейв Бронз. Незабаром у лідера "Dr. Feelgood" Лі Брілле виявилися серйозні проблеми зі здоров'ям. Вокаліст пройшов курс хіміотерапії, проте лікування не принесло добрих результатів. У січні 1994-го відбулося останній виступ Лі зі своєю командою, а 7 квітня того ж року Брілле помер.

Після його смерті музиканти розбрелися хто куди, але не минуло й року, як на численні прохання шанувальників ритм-енд-блюзу проект запрацював знову. Кевін Морріс і Стів Уолвін за сприяння Філа Мітчелла організували прослуховування вокалістів і зупинили свій вибір на Піта Гейдж. З ним був записаний камбек-альбом "On The Road Again", але далі цього справа не пішла, і згодом фронтменом "Dr. Feelgood" став Роберт Кейн.

Читате також

Реклама