Echo & The Bunnymen

Змішавши похмурість пост-панку та психоделію а-ля "Doors", на початку 80-х ця ліверпульська група провела на світло цілу серію хітів. Історія "Echo & The Bunnymen" почалася в 1978 році, коли після розпаду панк-банди "Crucial Tree" вокаліст Ян Маккаллох в компанії з гітаристом Уіллом сержантом організував іншу команду. Доповнивши складу драм-машиною, хлопці зайнялися демозаписи, а після появи бас-гітариста Ліси Паттінсона дебютували і на сцені.

Випущений навесні 1979-го на місцевому лейблі "Zoo", сингл "Pictures on My Wall" викликав резонанс і привів "Echo & The Bunnymen" до більш перспективному контрактом.

На сесіях першого альбому драм-машина вже була відсутня, а замість неї діяв справжній барабанщик, Піт Де Фрейтас. Старт вийшов непоганим, і "Crocodiles" піднявся до 17-го рядка в британських чартах. Ще більш вдалим вийшов другий альбом, який, незважаючи на відсутність великих хітів, прорвався в гарячу десятку. Сінгловий успіх прийшов трохи пізніше, коли міньйон "The Back of Love" опинився на 19-й позиції.

На початку 1983-го підігнана під радійний формат пісня "The Cutter" потрапила в національний Топ 10, а породив її альбом "Porcupine" зайняв друге місце. Зміцнивши свої позиції як потужний чартової акт, "Echo & The Bunnymen" продовжили бомбити хіт-паради такими речами як "Never Stop", "The Killing Moon", "Silver", "Seven Seas". Випущений в 1984-м альбом "Ocean Rain" (№ 4 у Англії) став справжньою класикою групи, і за допомогою цієї роботи ліверпульці підкорили й заокеанський "Billboard". Наваявши гідне продовження виявилося непростою справою, і тому на наступний рік колектив обмежився лише однією новою піснею "Bring on the Dancing Horses", що потрапила на збірку "Songs to Learn & Sing".

На початку 1986-го Піт де Фрейтас поступився барабани екс-учасниці "Haircut 100" Марку Фоксу, проте через декілька місяців повернувся на своє законне місце. Влітку 1987-го "Echo & The Bunnymen" викинули на ринок однойменний альбом, який мав хороший чартової успіх по обидві сторони Атлантики. Втім, багато шанувальників колективу залишилися розчарованими цією роботою.

Не дуже вразила вона і самих музикантів, і в кінці 1988-го Маккаллох пішов робити сольну кар'єру. Через кілька місяців на мотоциклі розбився Де Фрейтас, і група опинилася на межі розвалу. Сержант і Паттінсон спробували вирулити з допомогою вокаліста Ноеля Берка, ударника Деймона Ріса і клавішника Джейка Брокмана, однак після того як записаний даної конфігурацією альбом "Reverberation" зазнав фіаско, їм довелося закрити проект. У 1994-му Маккаллох і Сержант об'єдналися під вивіскою "Electrafixion", а коли в 1997-му до них приєднався Паттінсон музиканти повернулися до назви "Echo & The Bunnymen". Як виявилося, слухачі встигли скучити за їхніми піснями, і тому альбом "Evergreen" бути присутнім в гарячій десятці.

Незадовго до наступного релізу по сімейним обставинам пішов Ліс, а Ян і Вілл продовжили працювати в компанії сессіонщіков. Якщо "What Are You Going to Do with Your Life?" і "Flowers" були зустрінуті змішаними відгуками, то диск "Siberia" викликав у критиків бурхливий захват, і багато хто визнав його кращим з часів "Ocean Rain". Під час туру в підтримку цього альбому був записаний концертний альбом "Me, I m All Smiles", виданий у 2006-му на лейблі "Snapper Music".

Читате також

Реклама