Eela Craig

Формація з дивною назвою "Eela Craig" з австрійського міста Лінца з'явилася на світ в 1970 році. Дотримуючись високим художнім стандартам, музиканти затіяли грандіозну суміш психоделіки, прогресиву, класики, електроніки, джазу і блюзу. Барабанщик Хорст Вабері і мультиінструменталіст Харальд Зушрадер (орган, гітара, флейта, саксофон) до цього були учасниками групи "Melodias", що виконувала в основному пісні "Beatles".

Клавішник Хуберт Богнермайр прийшов з іншої біт-групи, для якої кумирами були "Equals" і "Hollies" (правда, самому Хуберт більше подобалися "Procol Harum" і "Pink Floyd"). Басист Герхард Інгліш, який виграв національний конкурс з акордеон, любив "King Crimson" і "Gentle giant".

Хейнц Герстмайр (гітара, клавішні, вокал) гаряче обожнював блюзові традиції і частенько навідувався до Лондона, щоб акомпанувати Едді Бойду і Джеку Дюпрі. Назва "Eela Craig", що не мало ніякого значення, придумали Хейнц і Герхард. Перший же концерт групи був записаний на плівку і показаний на австрійському телебаченні, що доводило високу репутацію "EC".

Через кілька місяців до команди приєднався вокаліст і саксофоніст Віл Ортофер. Цікавий факт - на початку своєї діяльності музиканти використовували самопальне обладнання, але вже десь через півроку закупили більше двох тонн апаратури (одних тільки кабелів налічувалося близько двох кілометрів). Незабаром менеджером групи став Альфред Пашек, відомий своїми авангардистськими ідеями. Свій дебютний альбом колектив записував влітку 1971 року. Сесії проходили в складній обстановці: кожного музиканта забезпечили навушниками і помістили всіх в різні кімнати. Але "Eela Craig" провели грандіозну роботу і народили опус, який багато критиків поставили вище альбому "Tarkus" "ELP".

На жаль, тираж платівки був обмежений (всього 1500 примірників). Усі копії розійшлися за декілька тижнів, і згодом колекціонери були змушені платити до 500 доларів за диск. У 1972 році в колективі чітко проявилися музичні розбіжності. Якщо Вабері, Герстмайр і Ортофер воліли грати блюз, то Зушрадер, Інгліш і Богнермайр прагнули до електронно-симфонічному саунду.

Останні для задоволення власних амбіцій організували групу "Ice planet", але проект розпався, так і не випустивши ні одного альбому. Тим часом в "Eela Craig" з'явився ударник Джо Дробар, і оновлений склад взяв участь у створенні опусу Альфреда Пашеку "Dimensionen zwischen Pop and Klassik". У 1974 році команда випустила сингл "Stories / Cheese", а також отримала щотижневі 20 хвилин у радіоефірі австрійського каналу "ORF" (унікальний для Європи випадок). В кінці 1974-го Дробар пішов, а його місце зайняв Франк Хубер. На наступний рік "Eela Craig" дістали контракт від "Vertigo", і в 1976-му випустили симфо-рокову платівку "One Niter". Ще через пару років музиканти створили концептуальний альбом "Missa Universalis", записаний на чотирьох мовах і зроблений у дусі а-ля Брукнер.

У 1979-му пішли Хубер і Богнермайр, а Ортофер перемістився на ударні. На наступний рік вийшов кілька розчаровує альбом "Virgin Oiland", після якого ансамбль надовго припинив свою діяльність. Тільки в 1987-м Ортофер в компанії з Хубертом Шнауером та Гері Модером записав полупопсовий альбом "Hit or miss". Крім вивіски "Eela Craig" нічого на ньому не нагадувало про колишні часи. Проект знов закрився, і лише в 1995 році відбувся одноконцертний реюніон "EC".

Читате також

Реклама