Electric Boys

Конні Бломквіст і Енді Крістелль почали грати разом ще в кінці 70-х, а в першій половині 80-х були членами команд "Road Rats" і "Rolene". У 1987 році хлопці організували новий спільний проект, що отримав назву "Electric Boys". Перший свій сингл, "All Lips And Hips / Cheesecake Funk" вони записали вдвох, але не минуло й кількох місяців, як дует перетворився на квартет.

Склад тепер виглядав наступним чином: Бломквіст (вокал, гітара), Крістелль (бас), Франко Сантуніоне (гітара) і Ніклас Сігевалл (ударні). У 1989 році шведські музиканти випустили альбом "Funk-O-Metal Carpet Ride", визнаний справжньою класикою фанк-металу.

Перероблена "All Lips And Hips" і Фанкова зажігалочка "Electrified" стали досить популярні в Швеції. Також великим попитом користувався сингл "For fet for ett fuck!", Записаний в компанії з коміком Свулло. Поступово слава "Electric Boys" переступила шведські кордону: про групу дізналися в інших європейських країнах, а пізніше і в Америці.

Менеджмент команди зміркував, що треба робити серйозний прорив на міжнародну арену, і тому був укладений контракт з північноамериканським лейблом "Atco". Під керівництвом продюсера Боба Рока хлопці записали п'ять нових пісень, перелопатили трек-лист "Funk-O-Metal Carpet Ride" і випустили платівку з новою обкладинкою для заокеанського ринку. На жаль, Рок перестарався і в гонитві за комерційним саундом прибрав багато фанкові фішки, що знизило оригінальність "Electric Boys". Як би там не було, але альбом все ж побував у першій сотні "Billboard". У 1992-му вийшов другий лонгплей, "Groovus Maximus".

Платівка записувалася в легендарній студії "Abbey Road", і мабуть тому одна з пісень ("Mary In The Mystery World") мала характерний бітлівський саунд. І якщо ця композиція була відносно популярна, то випущені синглами "Groovus maximus" і "Dying to be loved" ніяк не тягнули на хіти.

Група продовжувала зберігати до себе інтерес на європейських територіях, проте Америка, підкорена хлопцями з Сіетла, не звернула уваги на альбом шведів. По закінченні гастролей 1993 команда позбулася контракту, а також двох учасників, Франка і Нікласа. Конні і Енді зайнялися пошуком нових партнерів і після серії прослуховувань вирішили кадрову проблему за допомогою бас-гітариста Мартіна "Сліма" Томандера і барабанщика Тома Броман. Отримавши порцію свіжої крові, "Electric Boys" знову вирушили в "Abbey Road Studios". На цей раз хлопці обважнювали саунд, знизили темп і таким чином отримали альбом "Freewheelin".

Втім, всі ці хитрування були марні, оскільки музичний клімат сильно змінився і всю планету захопив гранж. "Freewheelin" все ж таки побував у шведському Топ 20, але тим справа і обмежилося. Коли запланований тур з "Kings X" довелося відмінити, стало остаточно ясно, що пора йти зі сцени. Влітку 1994-го Блум прийняв рішення про розпуск команди, а 16 жовтня того ж року "Електричні хлопчики" відіграли в Стокгольмі свій прощальний концерт.

Читате також

Реклама