Electric Prunes

Перед тим як назватися "Electric prunes" група підлітків з лос-анджелеської "Taft High School" виступала під іменами "The Sanctions" і "Jim and the Lords". У колективі спостерігалася плинність кадрів, однак хлопці примудрилися в той час зробити деякі записи. Як-то раз хлопці (а саме: Джеймс Лоу, Марк Тьюлін, Кен Вільямс і Майкл Уїклі) репетирували в гаражі, і проходила повз Барбара Харріс звернула увагу на видавані ними звуки, які її захопили.

Хоча сама дамочка займалася торгівлею нерухомістю, у неї були підв'язки в шоу-бізнесі, і вона познайомила хлопців з Дейвом Хассінджером. Цей тип трудився в "RCA" і встиг зробити собі ім'я на співпраці з "Роллінг".

Дейв у свою чергу направив команду до Леона Расселу, у якого вона записала кілька демок. На основі тих сесій був виданий сингл "Ain t it hard", який з тріском провалився. На щастя його почули представники "Warner / Reprise", які вирішили дати музикантам другу спробу. Саме в цей час Уїклі на ударних змінив Престон Ріттер, а до складу був доданий другий гітарист, Джеймс Спагнола.

Підозрюючи, що його підопічні самі не можуть писати пісні, Хассінджер найняв для них авторський тандем Аннет Такер - Ненсі Манц. Серед перших підготовлених ними композицій значилася "I had too much to dream last night". Задумана як фортепіанна балада, пісня після обробки "Electric prunes" перетворилася в насичений ехами і зафузованнимі гітарами джем. Відповідний сингл зайняв в американських чартах 11-й рядок і відкрив музикантам дорогу до великого числа концертів. Друга сорокап'ятка виявилася трохи менш вдалою (27-е місце), однак це не завадило групі незабаром випустити дебютний альбом.

Якщо матеріал "I had too much to dream last night" був в основному написаний Такер-Манц, то на другий полнометражке Хассінджер дав музикантам велику свободу творчості. До речі, в сесіях "Underground" взяли участь повернувся Уїклі, а місце Спагноли зайняв Майк Геннон. Коли робота над альбомом була завершена, "Electric prunes" зробили глобальний американський тур, а потім завдали візит до Європи. Значно пізніше слідами цих гастролей вийшов концертний альбом "Stockholm 67".

Після повернення в Штати вийшов сингл "Everybody knows you re not in love", описаний критиками як "a chunk of pure Prune pop". Однак відразу ж після нього група різко змінила напрям, викинувши на ринок альбом "Mass in F Minor" - концептуальну рок-оперу, побудовану на змішуванні грегорианском музики, психоделії і текстів на латині. Це було початком кінця оригінальних "Electric Prunes". Склад залихоманило зі страшною силою, і до середини 1968-го зі старожилів у ньому нікого не залишилося. Справа дійшла до того, що на платівці "Release of an Oath", що вийшла в листопаді того ж року, взагалі не були вказані імена музикантів.

Додаткову плутанину вніс лейбл "Reprise", надрукували на американському синглі "Hey Mr. President" фото оригінальних "Prunes", в той час як на європейських сорокап'ятка був проставлений склад: Річард Ветстоун, Рон Морган, Бретт Вейд, Марк Кінсейд. Так чи інакше, але в 1969-му вийшов ще один лонгплей під маркою "Electric Prunes", і тільки після цього команда остаточно розпалася. Друга частина історії цієї групи почалася 30 років тому, коли вперше за довгий час зібралися разом Лоу, Тьюлін, Вільямс і Уїклі. Старички спочатку перетрусили свої архіви, а після проведення серії концертів взялися за написання нового матеріалу.

Читате також

Реклама