Eloy

Одна з найбільш популярних німецьких формацій 70-х років, "Eloy", пройшла через кілька стадій своєї довгої кар'єри, протягом якої лише Франк Борнеманн (гітара, вокал) залишався постійним членом групи. Спочатку колектив виконував політизований хард-рок, потім саунд став нагадувати щось середнє між "Pink Floyd" і "Jethro Tull", а під кінець музиканти взяли курс на полегшений прог-хард.

У перший склад, що зібрався в 1969 році, крім Борнеманна увійшли Еріх Шрівер (вокал, клавішні), Гельмут Драхтен (ударні), Манфред Віжорке (гітара, бас, вокал) і Вольфганг Стокер (бас). Назва групи була запозичена з роману Герберта Уеллса "Машина часу". У 1970-му вийшов перший сингл, "Daybreak", а через рік на прилавках з'явився дебютний лонгплей. Це був хард-роковий альбом з політичними текстами, мало чим схожий на весь наступний творчість групи.

Після виходу цієї платівки з команди пішов Шрівер, як раз і писав соціальні тексти. Його прикладу послідував Драхтен, якого змінив Фріц Рандоу. Кадрові перестановки вплинули і на стиль, і на альбомі "Inside" група переорієнтувалася на чистий прогресив.

Незадоволений новим напрямком Стокер поспішив ретируватися, а йому на заміну був узятий Лютьен Янсен. Третій і четвертий релізи, "Floating" і "Power And The Passion", принесли гурту широку популярність. Останній з них став першим концептуальним альбомом "Eloy", а в його записі взяв участь другий гітарист, Детлев Шваар. У 1975-му команда розпалася, оскільки лише частина музикантів хотіла продовжувати гру в Спейс-прог-рок. Однак не минуло й року, як Борнеманн вирішив відродити "Eloy". Для цього він запросив до себе Клауса-Пітера Маціоля (бас, вокал), Детлева Шмідтхена (клавішні, вокал) та Юргена Розенталя (ударні, вокал). Даний склад став кращим в історії групи. З ним були випущені класичні альбоми "Dawn" та "Ocean", а платівка 1979 року "Silent Cries and Mighty Echoes" стала самою продається в дискографії "Eloy".

Після деякого часу Шмідтхен і Розенталь вирішили зосередитися на сольній кар'єрі, і утворилися вакансії зайняли Ханнес Фолберт і Джим МакГілверей. Також у складі з'явився гітарист Ханнес Аркона. Оновлена конфігурація випустила альбом "Colours", на якому саунд групи змістився від космічних пасажів у бік традиційного хард-року.

На наступних двох роботах, об'єднаних загальною науково-фантастичної темою, було сильно помітно переважання клавішних. Після виходу "Metromania" група в черговий раз розпалася через музичні розбіжності, давши перед цим ряд прощальних концертів у Англії. У 1988 році невтомний Борнеманн відновив ім'я "Eloy" в компанії з мультиінструменталістом Міхаелем Герлахом. Дует випустив диск "Ra", зроблений в дусі "Colours". Через чотири роки пішов альбом "Destination". Обидві платівки зайняли дуже хороші позиції в німецьких чартах. У 1993-94 роках Борнеманн і Герлах за участю кількох колишніх членів "Eloy" випустили "Chronicles", що складалися з перезаписаних кращих треків.

У тому ж 1994-му вийшов диск "The Tides Return Forever", зроблений із повернулися Маціолем. У 1998-му до команди також приєднався ударник Бодо Шопф. Оновлена група випустила альбом "Ocean 2: The Answer", в концептуальному плані був продовженням роботи 1977 року. Надалі Франк займався перевиданням бек-каталогу "Eloy" на CD, а нового матеріалу не з'являлося.

Last update 20.04.08

Читате також

Реклама