Graham Parker

В кінці 60-х і початку 70-х Грехем Паркер (р. 18 листопада 1950) грав у різних недолгожівущіх командах типу "Black Rockers" і "Deep Cut Three", однак це не було його основним заняттям. Хлопець намагався заробити на життя різними способами від розведення екзотичних свинок до торгівлі бензином, але лише в 1975 році усвідомив, що його головне покликання - музика.

За допомогою декількох демок Паркеру вдалося укласти контракт зі "Stiff Records", а глава цього невеликого лейбла Дейв Робінсон допоміг зібрати йому супроводжуючу команду. До складу групи, що отримала назву "Graham Parker And The Rumour", також увійшли гітаристи Брінслі Шварц і Мартін Бельмонт, клавішник Боб Ендрюс, басист Ендрю Боднар і барабанщик Стів Гоулдінг. З літа 1975-го колектив кинувся в атаку на англійські паби, причому найчастіше ансамбль підтримувала мідна секція "The Rumour Brass".

У 1976-му вийшли два альбоми, "Howlin Wind" і "Heat Treatment", схожі між собою за звучанням. На обох пластинках була представлена суміш рокешніков, балад, і реггі-номерів, що відображала ранні захоплення Грехема Бобом Діланом, веном Моррісоном, "Rolling Stones" і виконавцями з "Motown". Обидві роботи викликали схвалення критиків, але тиражі залишали бажати кращого.

Перший успіх прийшов до Паркера в 1977-му, коли сингл "Hold Back The Night" зламав британський Топ 20, а "Graham Parker And The Rumour" засвітилися у передачі "Top Of The Pops". У спробі завоювати американський ринок музикант спробував змінити свій стиль, і його перша спроба в цьому плані була відображена на альбомі "Stick To Me". Диск потрапив у національний Топ 20, однак думки критиків цього разу розійшлися. В Америці платівка вийшла на "Mercury Records", але у Грехема не склалися стосунки з цим лейблом, і щоб скоріше позбутися від контракту, він зі своїми колегами випустив двійник "The Parkerilla". Три сторони альбому були забиті концертними номерами, а на четвертій звучала діскообработка "Don t Ask Me Questions" (пісня з дебютного диска).

Перебравшись на "Arista", Паркер позбувся від мідної секції і записав свою кращу (на думку багатьох) платівку "Squeezing Out Sparks". Альбом був особливо популярний в Америці, зате наступний диск "The Up Escalator" приніс артисту найвищу домашню позицію (11-е місце). Дана робота стала останньою для "The Rumour", і всі інші релізи виходили під іменем одного Паркера (хоча з деякими музикантами з групи він час від часу співпрацював).

У 80-х Грехему супроводжував комерційний успіх, однак у цей же період йому довелося не раз перебиратися з лейбла на лейбл. Найбільш значущим альбомом даного десятиліття став "The Mona Lisa s Sister", на якому Паркер повернувся до кореневого року і тим самим здобув прихильність і критиків, і купує публіки. На жаль, закріпити позиції артисту не вдалося і після обласканих пресою, але мали низькі продажі робіт "Human Soul" і "Struck Bi Lightning" Грехем взагалі зник з чартів. Незважаючи на те, що в 90-х справи у Паркера шили ні добре, ні погано, музикант продовжував виступати і записуватися, а з настанням нового тисячоліття тільки активізував свою діяльність, додавши до звичайних студійно-гастрольним турботам видання архівного матеріалу.

У 2003-му Грехем об'єднався з Кейт Пірсон ("B-52 s") і Біллом Яновіци, з якими записав альбом рідкісних пісень авторства Леннона-Маккартні, а в 2004-му зробив реверанс у бік кантрі на диску "Your Country". Далі в хід пішла добірка среднетемпових рок-н-ролів "Songs Of No Consequence", записана з новим супроводжуючим бендом "Figgs", але в 2007-му музикант виступив просто як автор-виконавець на автобіографічному релізі "Don t Tell Columbus".

Читате також

Реклама