Guess Who

На зорі 60-х років у Вінніпезі з'явилася рок-н-рольна команда "Al and the Silvertones", до складу якої входили Чед Аллан (Аллан Ковбелл, р. 23 березня 1943; вокал), Ренді Бахман (р. 27 вересня 1943; гітара), Джим Кейлі (р. 11 серпня 1943; бас), Гаррі Пітерсон (р. 26 травня 1945; ударні) і Боб Ешлі (клавішні).

Назва її змінилося спочатку на "Chad Allan and the Reflections", потім на "Chad Allan and the Expressions", але ні під якою маркою випускаються колективом сингли не мали успіху. У 1964-му після участі в триб'юті Бадді Холлі група була запрошена працювати на "Quality Records". На наступний рік вийшов сингл "Shakin All Over" з кавером "Johnny Kidd and the Pirates". Для створення інтриги фірма замість справжнього назви ансамблю помістила напис "Guess Who". Пісня стала шлягером номер один в Канаді і зайняла 22-е місце в США, а за командою тепер закріпилося нове ім'я.

Другий альбом вийшов далеко не таким успішним, як перший, і в колективі почалися кадрові перестановки. Ешлі змінив Бертон Каммінгс, який пізніше, після відходу Аллана взяв на себе обов'язки лідер-вокаліста і склав авторський тандем разом з Бахманом. Один з перших синглів з Каммінгс, "His Girl", став дуже популярним у Британії, проте гастрольний візит "Guess Who" у цю країну закінчився провалом.

Саунд канадців поступово еволюціонував, і замість первісної орієнтації на мерсі-біт група взяла курс на хард-блюз-рок з джазовими вкрапленнями. Перші ознаки справжнього успіху з'явилися в 1969 році, коли балада "These Eyes" з альбому "Wheatfield Soul" посіла третю сходинку в "Billboard". Вистріливши пару раз в Топ 40 синглами "Laughing" і "Undun", команда зробила серйозний прорив з альбомом "American Woman". Хардових заголовний трек піднявся на саму вершину "Billboard", а успіх оперся піснями "No Time" і "No Sugar Tonight". Незважаючи на різко підстрибнули популярність "Guess Who", групу залишив Бахман, а замість нього склад поповнився гітаристами Куртом Вінтером (який став співавтором Каммінгса) і Грегом Лєсков. Оновлена конфігурація зробила невеликий крен у психоделію, проте композиції групи продовжували бомбардувати чарти. Серед хітів того періоду значилися такі речі як "Hand Me Down World", "Bus Rider", "Share the Land", "Hang On To Your Life", "Albert Flasher".

У 1971-му колектив видав свою саму експериментальну роботу, "So Long, Bannatyne", зроблену більше під андеграунд, ніж під радійний формат. Після виходу вельми успішного концертний альбом "Live at the Paramount" команду покинули Лєсков і Кейлі, а їх місця відповідно посіли Донні МакДуголл і Білл Веллейс, що склав конкуренцію Каммінгс у вокальних партіях.

Між тим, стиль гурту продовжував мінятися від альбому до альбому. Якщо на "Artificial Paradise" музиканти загравали з джазом, а на "# 10" з кантрі, то "Road Food" вийшов блюзово-орієнтованим. У 1974-му МакДуголла і Веллейса змінив Доменік Троян, але випущені з ним два альбоми виявилися невдалими, і група розпалася. Перше відродження "Guess Who" відбулося в 1978-му з ініціативи Кейлі, який задіяв Вінтера, МакДуголла і двох нових рекрутів. Дана конфігурація записала парочку провальних альбомів і на час зникла з очей. Другий реюніон пройшов в 1983 році, коли склад періоду "American Woman" провів невелике турне і випустив концертний альбом "Together Again".

У середині 90-х Кейлі за участю Пітерсона, клавішника Леонарда Шоу, гітариста Дейла Рассела і вокаліста Террі Хетті знову підняв прапор "Guess Who". Два студійника видані цим складом були зроблені в AOR-ключі і ніякого успіху не мали, тому в наступні роки колектив зосередився на концертній діяльності. На межі тисячоліть в команду ненадовго поверталися Бахман і Каммінгс, але в основному справами заправляв Кейлі, і в 2006 році в "Guess Who" крім нього і Пітерсона працювали вокаліст Карл Діксон, Шоу та гітарист Лорі Маккензі.

Читате також

Реклама