Hall & Oates

Деріл Холл і Джон Оатс познайомилися в 1967 році на одній з танцмайданчиків Філадельфії. Обидва на той момент вчилися в "Temple University" і кожен з них очолював власну команду, "The Temptones" (Хол) і "The Masters" (Оатс). Музичні смаки Деріла і Джона були схожі, тому через деякий час хлопці вирішили організувати спільний проект.

У 1969-му їх група отримала назву "Hall & Oates", а в 1972-му вони уклали контракт з "Atlantic Records". Перші роботи Холла і Оатсу були далеко не успішними, хоча їх продюсуванням займалися такі видатні особистості як Аріф Мардін і Тодд Рандгрен. Хлопці ніяк не могли визначитися зі стилем, і їх саунд плавав між ритм-енд-блюзом, соулом, фолком і поп-музикою.

Явних хітів у дуету у той час не було, але деякі паростки успіху все ж прокльовується. Такі пісні як "She s Gone" і "Las Vegas Turnaround" допомогли "Hall & Oats" заробити репутацію "блакитнооких соулстеров". Фортуна посміхнулася Деріл і Джону, після того як вони перебралися на "RCA Records", де дебютували з альбомом "Daryl Hall & John Oates". Платівка містила баладу "Sara Smile", яка стала першим попаданням групи в гарячу десятку "Billboard".

Слідом до Топ-10 вирушила і перевидана "She s Gone", а в березні 1977-го "Hall & Oats" дали залп по самій верхівці чартів композицією "Rich Girl" з поп-орієнтованого альбому "Bigger Than Both Of Us". Однак за цією серією хітів Деріла і Джона чекала смуга невдач, оскільки вони не встигали стежити за швидкозмінних музичним кліматом. У самий розпал диско Хол і Оатс випустили роковий опус "Along The Red Ledge", а коли вийшов їхній танцювальний альбом "X-Static", мода на цей стиль вже пішла на спад. Крім того, в 1977-м "RCA" запропонували Деріл записати сольник, але той вийшов настільки експериментальним і некомерційним, що лейбл відмовився його випускати.

Вирішивши, що всі їхні невдачі приходять з боку, в 1980 році музиканти особисто взялися за продюсування свого альбому "Voices". Результат виправдав очікування, і кілька супутніх синглів потрапили в чарти, а "Kiss on My List" піднявся на саму вершину і провів там три тижні. Дві наступні роботи, що були сумішшю соулу, нью-вейву і синт-попу, також були широко затребуваними і принесли гурту чимало хітів: "I Can t Go for That (No Can Do)", "Did It in a Minute", "Your Imagination "," One on One "," Family Man "(кавер Майка Олдфілда).

До кінця 1983-го "Hall & Oats" були одним із найбільш комерційно успішних американських проектів, що підтвердилося випуском кращих речей "Rock N Soul". Перший же сингл з цієї платівки, "Say It Isn t So", шість тижнів провів у боротьбі за перше місце з спільним творінням Пола МакКартні і Майкла Джексона "Say, Say, Say". У 1985 році вийшов другий концертний, "Live At The Apollo", записаний за участю Девіда Раффіна і Едді Кендрика з "Temptations". Цим альбомом "Hall & Oats" завершили співпрацю з "RCA", після чого перебралися під дах "Arista". Диск "Ooh Yeah!" хоча і приніс дуету чергову платину, багатьма слухачами був зустрінутий з розчаруванням. Наступний альбом, "Change Of Seasons", отримав всього лише золото, у результаті чого проект на довгий час зник з поля зору широкої публіки.

Лише в 1997-м на власному лейблі Хол і Оатс випустили диск "Marigold Sky", та й той користувався досить помірним попитом. Черговий тривалий тайм-аут Деріл і Джон витратили на сольні кар'єри, але в 2002-му знову об'єднали свої зусилля. Вперше за довгий час їх робота мала хоч якийсь успіх - пісня "Do It for Love" зайняла перший рядок у біллбордовскіх чартах в розділі "R & R s Adult Contemporary". У 2004-му вийшов диск "Our Kind Of Soul", складений в основному з каверів, а в 2006-м "Hall & Oats" оголосили про намір випустити різдвяний альбом.

Читате також

Реклама