Hawkwind

У 1969 році члени блюзово-психоделічної команди Дейв Брок і Мік Слеттері познайомилися з басистом джаз-бенду Джоном Гаррісоном. Хлопців об'єднав інтерес до електронної музики, і вони вирішили організувати спільний проект. За допомогою оголошення був знайдений ударник Террі Олліс, а тим часом Брок підключив до справи саксофоніста Ніка Тернера і "електронщика" Діка Міка.

Тимчасові назви "Group X" і "Hawkwind Zoo" змінилися постійним "Hawkwind", а Слеттері незабаром поступився місцем Х'ю Ллойду-Ленгтон. За допомогою всюдисущого Джона Піла група знайшла контракт з "Liberty Records" і в 1970 році випустила дебютний альбом. Робота не мала комерційного успіху, але викликала великий інтерес у британському андеграунді. Подальшому зростанню популярності "Hawkwind" сприяли часті безкоштовні концерти і поява на різних фестивалях. У той час усі члени команди вживали наркотики, але не всі змогли управлятися з поганою звичкою, і через це пішли Харрісон і Ллойд-Ленгтон. Пішли й інші кадрові перестановки, але вони не перешкодили друге платівці ("In Search Of Space") потрапити до британського Тор 20.

До того часу група знайшла свій сценічний імідж, у чому їй допомогли такі особистості як графік Барні Бабблс, журналіст Роберт Калверт, фантаст Майкл Муркок і танцівниця Стася. З появою у складі бас-гітариста Леммі і барабанщика Саймона Кінга колектив вийшов на нові рубежі і в 1972 році пристроїв композицію "Silver Machine" на 3-е місце національного хіт-параду. Виручка з продажу цього синглу дозволила не тільки провести запис альбому "Doremi Fasol Latido", а й організувати потужну концертну програму з психоделічними ефектами.

У 1973 році лайв "Space Ritual" вразив гарячу десятку, після чого комерційний успіх пішов на спад. Незабаром у колективі знову почалася кадрова чехарда, серед якої важливими подіями стали догляд Леммі, поява клавішника і скрипаля Саймона Хауса і повернення на роль фронтмена Роберта Калверта. У 1976-му команда перебралася під дах "Charisma Records", де дебютувала з альбомом "Astounding Sounds, Amazing Music". Робота вийшла непоганою, але під час запису наступного синглу "Back On The Streets" довелося звільнити Тернера, поведінка якого стала некерованою. Альбом "Quark: Strangeness And Charm" також мав деякий успіх, однак кадрово-наркотичні проблеми призвели до того, що в 1978 році Брок розпустив команду і деякий час з новими рекрутами виступав під вивіскою "Hawklords". І все ж, вже на початку 1979-го Дейв повернувся до назви "Hawkwind". Його партнерами на той момент були Харві Бейнбрідж (бас), Саймон Кінг (ударні), Ллойд-Ленгтон (гітара) і Тім Блейк (клавішні).

Не маючи свіжого студійного матеріалу, команда уклала контракт з "Bronze Records" і розпочала новий етап з випуску концертний альбом "Live 79". Під час запису альбому "Levitation" функції ударника виконував Джинджер Бейкер, а в супутнє турне замість Блейка поїхав Кіт Хейл. Обидва цих товариша не змогли знайти спільну мову з Бейнбрідж і в 1981 були звільнені. Дейв і Харві зосередилися на синтезаторах і секвенсорах, а за ударні посадили Мартіна Гріффіна. На початку 80-х "Hawkwind" записали для "RCA" три альбоми, у створенні яких знову брав участь Майкл Муркок. У той час група продовжувала зберігати високий статус, що підтверджувалося її хедлайнерство на фестивалі в Гластонбері і появою на "Monsters Of Rock".

З 1982-го по 1984-рік у команді грав повернувся Тернер, після чого Бейнбрідж остаточно переключився з баса на синтезатори, а його місце зайняв Алан Дейві. Одночасно припинилися моторошні флуктуації барабанщиків, і на кілька років установку окупував Денні Томпсон. Серйозні зміни почалися в самому кінці 80-х. Томпсона змінив Річард Чедвік, а місце біля мікрофона вперше в історії "Hawkwind" зайняла жінка, Бріджит Уішарт. Втім, ця особа провела в колективі лише пару років, і була звільнена після того як Дейві поставив ультиматум, "він або вона". У результаті склад скоротився до формату тріо, а творчість групи було під зав'язку напханий синтезаторами і секвенсорами. Поступово "Hawkwind" стали ухилятися в бік техно і, врешті-решт, стиль команди настільки змінився, що їй довелося випустити один альбом під іншою вивіскою ("Psychedelic Warriors"). У середині 90-х Алану набридло грати танцевалку і після другого (невдалого) ультиматуму він подав у відставку. Кінець тисячоліття "Hawkwind" проіснували з басистом Роном Три, гітаристом Джеррі Річардсом і гостьовим вокалістом Капітаном Різзо.

З приводу 30-річного ювілею своєї команди Брок вирішив організувати "Hawkestra", куди б увійшли всі музиканти, раніше грали у групі. Толком затію реалізувати не вдалося, але серія виступів за участю "колишніх" все ж таки відбулася. Більш того, Тернер організував власну версію "Hawkestra", і Броку довелося відсуджувати у нього права на цю статтю. У 2001-му в команду повернувся Дейві, а на наступний рік колектив влаштував свій перший уікенд-фестиваль "Hawkfest". У 2005-му після багаторічної перерви на світ з'явився новий студійний альбом, "Take Me To Your Leader", в записі якого крім Брока, Чедвіка і Дейві брав участь клавішник Джейсон Стюарт.

Читате також

Реклама