Housemartins

Пол Хітон (р. 9 травня 1962) вперше зайнявся музикою в 1977 році, коли, наслухавшись "Sex Pistols", "Clash" і "Jam", організував панк-групу "Tools Down". Трохи згодом його смаки змінилися і разом з Норманом Куком (справжнє ім'я Квентін Кук) Пол зібрав поп-бенд "Stomping Pond Frogs". Коли й ця команда розпалася, Хітон закінчив навчання і якийсь час працював в нетворчих областях.

До 1983 року займатися банальними речами Полу набридло, і він вирішив повернутися до музики. На його скромне оголошення "Trombonist Seeks Street Musicians" відгукнувся довготелесий очкастий студент Стен Каллімор, який вивчав в університеті математику, а у вільний час грав у джаз-бенді. Якимось чином хлопці знайшли спільну мову, почали разом складати пісні і під ім'ям "The Housemartins" почали давати виступи.

Незважаючи на те, що більшість їхніх концертів проходило на вулицях, а багато пісень мали прокомуністичний підтекст, за рік дует обзавівся постійними шанувальниками і вирішив розширити свою аудиторію. Пішла серія концертів за межами рідного Халла, в тому числі на розігріві у "Smiths" і "Bluebells", після чого Пол і Норман задумали збільшити склад групи.

Коли в колективі з'явилися басист Тед Кей і барабанщик Х'ю Уіттейкер, справа пішла значно веселіше. Вже після декількох концертів оновлені "Housemartins" засвітилися на ТБ в програмі "Old Grey Whistle Test", а їх пісня "Flag Day" увійшла до збірки "Laughing All The Way To The Bank". Завдяки цьому треку групою зацікавився легендарний Джон Піл, що дав їй дорогу на радіо, що в свою чергу призвело "Мартинов" на лейбл Біллі Брегга "Go! Discs". Сингл "Flag Day", що вийшов 22 жовтня 1985, дебютував на 124-му рядку британських чартів, що було, в общем-то, непоганим показником для інді-групи з лівими поглядами. Незабаром після цього заявив про свою відставку Тед Кей, проте ситуацію вдалося врятувати за допомогою Нормана Кука.

У лютому 1986-го команда відправилася в клубний британський тур, після закінчення якого вийшов другий сингл, "Sheep". Пісня зайняла 54-у сходинку, і хоча прогрес був в наявності, справжній успіх прийшов через три місяці. У червні композиція "Happy Hour" видерся на 3-е місце національного хіт-параду, поступившись лише Мадонні і "Wham!".

Того ж літа на світ з'явився і дебютний альбом, "London 0 Hull 4", тільки британський тираж якого склав понад півмільйона копій. На цій платівці знайшли відображення всі стильові впливу "Housemartins": від панківської "Freedom" та госпел-соулу "Lean On Me" до поп-рокових номерів "Sheep" і "Happy Hour". Восени група потрапила в Топ 20 з піснею "Think For a Minute", а під кінець року на тиждень окупувала вищу позицію з кавером "Isley Jasper Isley" "Caravan Of Love". Незважаючи на те, що 1987 розпочався із вручення "Brit Awards", Х'ю не побажав робитися знаменитістю і пішов з "Housemartins". Поки шукали йому заміну (їй став Дейв Хемінгуей), в колективі розгорілися творчі розбіжності, а Пол, Стен і Норман перетворилися в горезвісних "лебедя, рака і щуку". Кожен з них хотів слідувати своїм шляхом, але якимось чином групі вдалося сфабрикувати другий полнометражнік.

"The People Who Grinned Themselves To Death" хоч і потрапив у чарти, але пробув там дуже недовго, оскільки публіка відчула недобре і відвернулася від "Мартинов". Хітон ще якийсь час пробував управляти своїми некерованими колегами, але, бачачи що всі зусилля марні, оголосив про розпуск команди. Останній "схлип" від "Housemartins" з'явився на світ у вигляді збірки "Now That s What I Call Quite Good", виданого на "Go! Discs".

Читате також

Реклама