Humble Pie

Після відходу з "Small Faces" Стів Марріотт приєднався до колишнього фронтмену "Herd" Пітеру Фремптон. У результаті спільних репетицій на світ з'явився новий проект, "Humble Pie". Компанію в цей справі Стіву і Пітеру склали басист Грег Рідлі (екс-"Spooky Tooth") і ударник Джеррі Ширлі (екс-"Valkyrie"). Перші сесії четвірки, цілком підходила під статус "супергрупи", відбулися в будинку Марріотт в Ессексі на початку 1969-го.

Уклавши контракт з фірмою "Immediate", група незабаром випустила сингл "Natural Born Boogie", що увійшов в кращу британську десятку і забезпечив успіх дебютного альбому "As Safe As Yesterday Is". Менш ніж через півроку на світ з'явився другий лонгплей, "Town and Country", здебільшого складався з акустичних речей, і тому не особливо добре зустрінутий публікою. Після повернення з заокеанських гастролей на підтримку платівки "Humble Pie" виявили, що їх лейбл оголошений банкрутом.

Тоді група найняла нового менеджера, Ді Ентоні, який допоміг музикантам укласти контракт з "A & M". Цей же тип наполіг на тому, щоб команда виконувала більше жорстких електричних номерів, а не акустику, до якої тяжів Фремптон. У результаті в саунді "Humble Pie" став превалювати сирої марріоттовскій ритм-енд-блюз, а роль Пітера поступово сходила нанівець. Нові віяння слухачі змогли відчути вже на третьому альбомі групи.

У концертній діяльності колективу ставка була зроблена на американський континент, де група провела поспіль кілька турів. У 1971-му ансамбль у рамках гастролей на підтримку "Rock On" виступив у знаменитому залі "Fillmore West" в Сан-Франциско, а трохи пізніше на основі тих сетів була випущена платівка "Performance - Rockin the Fillmore", що стала одним з кращих концертних альбомів того часу. У Штатах диск зайняв 21-е місце, що для "Humble Pie" було серйозним успіхом. Однак до того часу Фремптон стало сильно обтяжувати жорстке бугі-блюзовий напрям, і він кинув команду, розсудивши, що краще зайнятися сольною кар'єрою. Пітера на його посаді змінив колишній гітарист "Bakerloo" і "Colosseum" Дейв "Клем" Клемпсон, з яким був записаний найважчий і, мабуть, найбільш комерційно успішний альбом, "Smokin". Найбільш запам'ятовуються речами на диску були номери "Thirty Days In The Hole" і "Hot N Nasty".

Після цієї платівки у творчості квартету намітився повільний спуск. У 1973-му вийшов двійник "Eat It", що складався з чотирьох частин: на першу сторону потрапили рок-н-роли Маріотта, на другу - ритм-енд-блюзові кавери, на третю - акустичні номери "HP", і на четверту - запис концерту в Глазго. Альбом трохи не дотягнув до гарячої десятки (13-е місце), а наступний реліз, "Thunderbox", не зміг зачепитися і за Топ 40.

Диск 1975 року "Street Rats" взагалі виявився лише на 100 місці і швиденько зник з чартів. Такий стан справ призвело до цілком закономірного фіналу - розпуску групи. Ширлі заснував "Natural Gas", Клемпсон і Рідлі скооперувалися з Козі Пауеллом в "Strange Brew", а Марріотт організував проект "Steve Marriott s All-Stars". Проте історія "Humble Pie" на цьому не закінчилася, і в 1980-м Стів з наміром реанімувати команду почав обдзвонювати колишніх колег. Але виявилося, що Рідлі вже відійшов від музики, Клемпсон був зайнятий у інших проектах, і згоду було отримано лише від Ширлі. Новими ж учасниками складу стали рок-ветеран Боб Тенч (гітара, вокал) і басист Ентоні Джонс. У такій конфігурації група випустила пару альбомів, "On To Victory" і "Go For The Throat". І якщо перший з них ще хоч якось був визнаний публікою, то другий приніс повне розчарування.

До того ж Марріотт пошкодив собі руку, через що зірвалися заплановані гастролі. Всі ці негаразди призвели до вторинного розпаду команди. Чергова спроба відродження "Humble Pie" відбулася в 1991 році, коли Фремптон і Марріотт почали разом складати і записувати новий матеріал. Проте їх планам не судилося здійснитися, оскільки 21 квітня Стів загинув під час пожежі у власному особняку.

Читате також

Реклама