If

Якщо коли-небудь і існувала команда, яка втілює справжній дух джаз-року, то напевно це була "If", яка була дуже популярна на початку 70-х. Незважаючи на свій відносно молодий вік, всі учасники групи були висококваліфікованими джазовими музикантами з ім'ям. Заснували проект саксофоніст Дік Морріс (р. 9 травня 1940, у. 8 листопада 2000) і гітарист Террі Сміт (р.

20 травня 1943). Морріс вже встиг прославитися на лондонській джазовій сцені завдяки своєму квартету, де разом з ним виступали знамениті Філ Сімен і Гаррі Саутси. Крім того, Дік грав з "The Animals Big Band" та "Georgie Fame".

Террі Сміт, що володів швидкої технікою, часто перетинався з Діком на спільних джемах і, врешті-решт, музиканти вирішили об'єднати свої сили. Третім членом команди став пристрасний гравець на тенор-й альт-саксофоні Дейв Квінсі (* 13 вересня 1939). На роль вокаліста був ангажований Джон Ходкінсона (р. 1949), чий блюзовий стиль нагадував Стіва Уінвуда з "Traffic". Завершили комплектування складу Джон мілінг (р. 5 квітня 1942; клавішні, вокал), Джим Річардсон (16 лютого 1941; бас) і Денніс Елліотт (р. 18 серпня 1950; ударні).

До моменту утворення "If" Дік, Террі і Дейв працювали під керівництвом американського продюсера Лью Футтерман в "JJ Jackson s Greatest Little Soul Band In The Land". Як-то раз Футтерман прокрутив музикантам запису "Chicago" і "Blood, sweat and tears" і поцікавився чи зможуть вони створити що-небудь подібне. Ті відразу ж погодилися, оскільки їх стиль не так уже й далекий від двох команд. Щоправда, "If" мали й відміну від інших джаз-рокових колективів - у них не було трубачів, а на передньому плані виступали саксофони і гітара. Лью підписав своїх підопічних до британської "Island" і американської "Capitol", і в 1970 році група випустила однойменний дебютний альбом.

Свій перший великий концерт "If" відіграли в лондонському "Roundhouse", де були присутні багато представників американського шоу-бізнесу. З цього моменту для музикантів все і закрутилося. Їх відірвали від репетицій в "Pied Bull", завантажили в літак і відправили в Лос-Анджелес, де вони змогли насолодитися усіма принадами рок-н-рольної життя. Однак крім веселощів із шаленими группіз і розгрому готельних номерів їх чекала і велика робота.

Спочатку були виступи на розігріві у "Traffic", а потім аншлаговий дебют в легендарному "Whiskey A Go-Go". Після того як її альбом вдерся до біллбордовскіх чарти, команда відвідала Чикаго і Нью-Йорк, де виступала з усіма знаменитостями поспіль. Серед партнерів "If" були Майлз Девіс і Мадді Уотерс, Віллі Діксон і "Association", "Ten years after" і Род Стюарт, "Black Sabbath" і "Grand Funk Railroad". Спочатку група дуже багато їздила по Америці, але поступово її популярність перекинулася і до Європи. Так, під час німецького туру "If" удостоїлися показу по телебаченню в передачі "Beat Club". Інтенсивна гастрольне життя мала й зворотній бік. Для того, щоб окупити всі витрати (але ж в складі було сім чоловік), музикантам доводилося штампувати альбом за альбомом без всякої перепочинку.

Напруга швидко досягло межі, і після "If 4" стало ясно, що розпад не за горами. У 1972 році Морріс потрапив на лікарняне ліжко, а його партнери почали розбігатися. Першими пішли мілінг, Річардсон і Елліотт (він зробив успішну кар'єру в "Foreigner"). За ними подали у відставку Квінсі і Сміт, що заснували спільний проект "Zzebra", а Ходкінсона скооперуватися з Деррілом Веем. Коротше, коли Морріс оговтався поруч уже нікого не було. Дік набрав нових рекрутів і реанімував вивіску "If", але після випуску трьох альбомів здався і остаточно розпустив проект.

Читате також

Реклама