John Mayall s Bluesbreakers

Один з батьків британського блюзу, Джон Майалл, народився 29 листопада 1933 року в невеликому селі недалеко від Манчестера. У його батька була значна колекція джазових платівок, і хлопець з дитинства пройнявся любов'ю до "чорної" музики. А в 13 років Джон почав освоювати піаніно, після чого проявив інтерес до гітари і гармоніці.

Проте серйозно зайнятися музикою Майаллу вдалося лише у віці 30 років. Тоді він брав участь у таких бандах як "The Powerhouse Four" і "The Blues Syndicate". В кінці 50-х - початку 60-х в Англії почався блюзовий бум, у чому чимала заслуга була Алексіса Корнера з його "Blues Incorporated". За допомогою Корнера Майалл перебрався до Лондона, де і сколотив свою команду, назвавши її "John Mayall s bluesbreakers".

У першому складі окрім Джона грали Семмі Проссер, Дейві Грем, Рікі Браун, Піт Берфорд, Джон Маквей, Сем Стоун, Брайан Майалл. Плинність кадрів була неймовірною, і лише за перші два роки в ансамблі переграло немислиме число музикантів. Більш-менш постійну позицію займав лише Маквей. У 1965 році відбулася історична зустріч Майалла з Еріком Клептоном, і в результаті потужного, але короткочасного альянсу, на світ з'явився перший і, мабуть, найкращий альбом "блюзбрейкеров". "John Mayall s bluesbreakers" стали знаменитими у всьому світі, однак на хвилі успіху Клептон і Джек Брюс залишили команду, щоб організувати "Cream".

Вони стали першими ластівками гнізда Майалла, що зростила чимало талановитих музикантів. У складі "Bluesbreakers" в різний час значилися Пітер Грін, Джон Маквей, Мік Флітвуд (майбутні "Fleetwod Mac"), Енді Фразер (засновник "Free"), Мік Тейлор (майбутній "роллінг"). У 1969 році група Майалла була настільки популярною в Америці, що дозволила собі випустити акустичний "лайв" без ударних, причому пісня "Room To Move" з цього релізу стала класикою року, а сама платівка отримала "золото". Тим часом Джона все більше і більше приваблювала культура Західного Берегу Штатів, та й клімат там був непоганий, і Майалл вирішив перебратися в Лос-Анджелес. Там він залучив під свої прапори американських музикантів і з ними продовжував популяризувати блюз. У 70-ті роки в "John Mayall s bluesbreakers" грали такі відомі особистості як Блю Мітчелл, Ред Холловей, Ларрі Тейлор і Харві Мандел. Крім того, група виступала разом з Джоном Лі Хукер, Ті-Боном Уолкером і Сонні Боєм Вільямсом.

У 1979 році в діяльності колективу настало затишшя. По-перше, інтерес до блюзу став згасати, а по-друге, Майалл поринув у вир сімейних проблем, пов'язаних з одруженням. Але через три роки Джон реанімував "Bluesbreakers" в компанії з Тейлором і Маквееем. За їх участі пройшли два тури, і був випущений один концертний, після чого Мік і Джон зайнялися своїми основними справами. Майалл ж продовжив діяльність з гітаристами Коко Монтойя і Вальтером Траутом, басистом Боббі Хейнса і ударником Джо Юлом.

Протягом 80-х і 90-х "John Mayall s bluesbreakers" продовжували підтримувати свою популярність, випустивши чимало прекрасних блюз-рокових альбомів типу "Behind The Iron Curtain", "Chicago Line", "A Sense of Place", а також номінований на "Греммі" "Wake Up Call". У 1993-му в команді з'явився гітарист Бадді Віттінгтон, затримався в складі на довгий час. Його дебют відбувся на альбомі "Spinning Coin", нічим не поступався своїм попередникам. У 2001 році для запису диска "Along For The Ride" Майалл закликав своїх колишніх колег: Пітера Гріна, Міка Тейлора, Міка Флітвуд, Джона Маквея, а також інших рок-діячів: Біллі Гіббонса, Стіва Міллера, Біллі Престона, Отіса Раша, Джеффа Хейлі, Гері Мура та інших.

Після випуску цього альбому "John Mayall s bluesbreakers" набули форми квінтету - Майалл, Віттінгтон, Юл, Хенк Ван Сіклє (бас) і Том Кеннінг (клавішні). На початку 2002-го цей склад відправився в студію. Цього разу без допомоги гостей музиканти самі записали альбом, що не завадило йому дебютувати в "Billboard" на першій позиції. Незважаючи на свої 70 років Майалл з упевненістю дивиться в майбутнє і далі має намір нести блюз в маси.

Читате також

Реклама