Joy Division

Новоутворена в самий розпал панковского руху, ця команда стала першим колективом, проміняв гнів і агресію на депресивну меланхолію. Все почалося з манчестерського концерту "Sex Pistols", який відвідали два місцевих хлопця, Бернард Самнер (р. 4 січня 1956) та Пітер Хук (р. 13 лютого 1956). Виступ столичних панків справило на них велике враження і послужило приводом для створення нової групи.

За допомогою оголошення музиканти знайшли вокаліста Яна Кертіса (* 15 липня 1956, у. 18 травня 1980), а от з ударником справа йшла складніше. За установкою встигли посидіти три людини, перш ніж барабани перейшли до Стефену Морісу (р. 28 жовтня 1957), що поклав кінець кадрових перестановок.

В оригіналі проект отримав назву "Warsaw" (по пісні Девіда Боуї), але через кілька місяців, щоб не вступати в конфлікт з уже існуючою панк-бандою "Warsaw Pakt" колектив змінив вивіску на "Joy Division". Після серії концертів на півночі Англії до творчості групи проявили інтерес такі особистості як манчестерський клубний діяч Роб Греттон, журналіст Тоні Вілсон і представник "RCA Northwest" Дерек Бренвуд.

Перший з них став менеджером "Joy Division", другий протягнув їх на телебачення, а третій організував сесії планованого дебютного альбому. Втім, результат студійної роботи не влаштував самих музикантів, і матеріал, покинутий на полицю, став згодом видобутком бутлегерів, які випустили його під назвою "Warsaw". Першим же офіційним релізом групи став EP "Ideal for Living" з ранніми демозаписи, виданий у 1978-му на лейблі "Enigma". Восени того ж року квартет опинився під дахом свіжоспеченої фірми Тоні Вілсона "Factory Records" і записав пару треків для збірки "A Factory Sample". Незабаром почали циркулювати чутки про перехід колективу до мажорів, проте вони виявилися безпідставними.

У грудні "Joy Division" відіграли свій перший лондонський концерт, що пройшов при жалюгідних обставинах. Хоча квитки коштували всього 60 пенсів, народу зібралося тільки 30 чоловік. Провал компенсувався тим, що в січні фото Кертіса потрапило на обкладинку "New Musical Express", однак та маленька перемога змінилася трагедією - у Яна виявилася епілепсія. Напади могли відбуватися прямо на сцені, і хвороба, незважаючи на лікування, прогресувала.

Тим не менш, до червня 1979-го у "Joy Division" був готовий дебютний лонгплей. "Unknown Pleasures" отримав хороші огляди в пресі і продавався дуже непогано. За альбомом послідував сингл "Transmission" і друга поява групи на "Granada TV". У липні команда успішно виступила на манчестерському фестивалі "Stuff The Superstars", а в серпні відіграла серію лондонських концертів, збираючи на свої шоу до 1200 чоловік. Восени "дивізія" з'явилася перед глядачами національного каналу BBC 2 зі своїми композиціями "Transmission" і "She s Lost Control", після чого прокотилася по Англії в компанії з "Buzzcocks". Початок 1980 року група зазначила візитом до континентальної Європи, а в березні записала другий альбом, "Closer", що викликав захоплені відгуки ще до офіційного релізу.

Проте Кертіс ставало все важче справлятися зі своєю хворобою, і він великими дозами поглинав пігулки. Врешті-решт ситуація вийшла з-під контролю, і незадовго до оголошеного американського турне Ян закінчив життя самогубством. Вже після його смерті був виданий подвійний альбом "Still", куди увійшов раніше нереалізований студійний та концертний матеріал. Колеги Кертіса порахували недоречним використовувати далі назву "Joy Division" і утворили новий проект "New Order".

Читате також

Реклама