Lush

Об'єднавши в одне ціле "мрійливі", насичені фідбек гітари і чіпляють повітряні мелодії, "Lush" стали, мабуть, самим помітним явищем 90-х років у середовищі британських шугейзеров. Очолювана гітаристка Мікі Берені і Еммою Андерсон, група вже з другого EP знайшла культовий статус, хоча критики були до неї не так привітні як до "My Bloody Valentine" або "Ride".

Тим не менш, на відміну від своїх колег по цеху "Lush" відносно довго вдалося протриматися на плаву (в стажі вони поступилися лише "Boo Radleys"). До першого складу цієї лондонської команди, що утворилася в 1988 році, виглядав так: Берені (гітара), Андерсон (гітара), Кріс Екленд (ударні), Стів Ріппон (бас) і Меріл Бархем (вокал). Меріл провела в "Lush" недовгий час і незабаром втекла в іншій шугейз-бенд, "The Pale Saints".

Залишилася, четвірка почала виступати в околицях Лондона, знайшовши достатню кількість шанувальників, серед яких опинився і Робін Гатрі з "Cocteau Twins". Гатрі допоміг групі укласти контракт з лейблом "4AD Records", де в 1989 році колектив дебютував з міні-альбомом "Scar".

Робота отримала хороші відгуки, а "Lush" тим часом вирушили на гастролі. Спочатку музиканти грали на розігріві у "Loop" і "The Darling Buds", а потім перейшли в розряд хедлайнерів. У 1990 році британська преса стала приділяти колективу все більше уваги. Підвищений інтерес журналістів пояснювався виходом ще двох EP, "Mad Love" (спродюсований Робіном Гатрі) і "Sweetness and Light", а також успішним виступом команди на фестивалі в Гластонбері. Під кінець року в Америці був випущений збірник "Gala", складений з трьох перших міні-альбомів. У 1991-му музиканти приступили до запису дебютної повнометражки, проте спочатку на світ з'явився ще один EP, "Black Spring". У середині сесій команду покинув Стів Ріппон, який вирішив зайнятися письменницькою справою.

Утворену вакансію зайняв колишній співробітник журналу "New Musical Express" а також екс-учасник груп "Felt", "Servants" і "Biff Bang Pow" Філіп Кінг. З'явився в продажі навесні 1992-го довгоочікуваний лонгплей "Spooky" попав в британський Топ 10 і піднявся на саму верхівку інді-чартів.

Комерційний успіх не завадив журналістам обрушитися з критикою на продюсерську роботу Гатрі, який постарався наблизити звучання "Lush" до свого проекту "Cocteau Twins". Також дещо невдалим виявилося для музикантів участь у турі "Lollapalooza", де їх дрім-поп на тлі громохкий металу припав не в касу. У 1994-му вийшов другий альбом, який отримав змішані огляди і відкинутий на другий план хвилями бріт-попу і пост-гранджу. Продажі "Split" були вдвічі менше ніж тираж "Spooky", і це змусило Мікі й Емму грунтовно замислитися над подальшою долею команди. У результаті гітаристки вирішили зробити ставку на більш попсовий саунд, і кожна з них спекла по хітової штучці (Андерсон написала "Single Girl", а Берені - "Ladykillers"). Завдяки цим двом синглам третій альбом "Lush" став найбільш комерційно успішним в їх дискографії.

На жаль, ця робота виявилася для колективу і останньої, причиною чому стала несподівана смерть Кріса Екленда. 17 жовтня 1996 барабанщик повісився, а його колеги під враженням трагедії згорнули свою діяльність. Якийсь час фани "Lush" ще сподівалися на відродження групи, проте в 1998-м Мікі, Емма і Стів офіційно оголосили про закриття проекту.

Читате також

Реклама