MC5

Детройтська банда "MC5" (скорочення від "Motor City Five") з'явилася на світ в кінці 1964 року. Організували її п'ятеро тодішніх школярів: Роб Тайнер (р. 12 грудня 1944, у. 18 вересня 1991; вокал), Фред "Сонік" Сміт (р. 13 вересня 1949, у. 4 листопада 1994; гітара), Уейн Крамер (гітара) , Патрік Берроуз (бас) і Боб Гаспар (ударні).

Спочатку це була звичайна підліткова група, що грала на вечірках. Потім Крамер і Сміт почали експериментувати з фідбек, що не припало до вподоби Гаспару й Берроуза. У 1966-му "MC5" обзавелися новою ритм-секцією в особі басиста Майкла Девіса і барабанщика Денніса Томпсона. До того часу команда вже була резидентом відомої детройтської майданчика "Grande Ballroom", а її анархічні виступи додали квінтету культовий статус.

На початку 1967-го менеджером групи став Джон Сінклер, відомий діяч андеграунду і творець радикальної політичної фракції "White Panther Party", що проповідувала боротьбу з культурою будь-якими засобами, включаючи рок-н-рол, наркотики і секс на вулицях.

Під його керівництвом "MC5" стали рупором "білих пантер" - зі сцени, задрапірованому американськими прапорами, вони кричали революційні гасла, через що швидко набули проблеми з законом. Влітку 1968-го команда з'явилася на чиказькому "Yippies Festival of Life", де її запримітив менеджер "Elektra Records" Денні Філдс. Їхнє знайомство закінчилося контрактом, і вже восени "живцем" був записаний перший альбом, "Kick Out The Jams". Платівка потрапила в національний Топ 30, однак деякі дистриб'ютори відмовлялися братися за її поширення через скандальний крику Тайнер "Kick out the jams, motherfuckers!". Фірмі "Elektra" довелося піти на поступки, і вона випустила "пригладженими" версію альбому, замінивши лайливе слово на "brothers and sisters" (що було зроблено проти волі музикантів).

Незабаром після цього лейбл поспішив позбутися йоржистим підопічних, а оскільки Сінклер до того часу потрапив за грати (за зберігання марихуани), то група залишилася не тільки без контракту, але і без менеджера. Втім, команда недовго пробула безхазяйної, оскільки музикантам запропонувала заступництво "Atlantic Records".

За продюсування другої платівки взявся Джон Ландау, який вилучив всі психоделічні примочки і зробив саунд "MC5" максимально спрощеним. У результаті за кілька років до офіційного появи панк-року був записаний альбом, який передбачив створення цього жанру. Однак для того часу "Back In The USA" виявився незрозумілим і тому не мав такого комерційного успіху як його попередник. З наступною роботою п'ятірки з Мотор-Сіті було ще гірше, і "Atlantic" розірвала контракт. Тим часом у колективі загострилися проблеми з наркотиками, а на початку 1972-го пішов Девіс. Вакансію басиста зайняв Стів Мурхаус, але незабаром Тайнер і Томпсон відмовилися від виступів, і група припинила існування.

"MC5" отримали визнання вже після розпаду, коли багато виконавців почали заявляти про їх вплив на свою творчість. Самою ж популярною зі спадщини детройтської п'ятірки стала пісня "Kick Out the Jams", на яку робили кавери всі кому не лінь, від "Blue Oyster Cult" до "Rage Against The Machine" і від "Bad Brains" до "Monster Magnet".

Читате також

Реклама