Moody Blues

На зорі 60-х років Рей Томас (р. 29 грудня 1941), Джон Лодж і Майкл Піндер (р. 12 грудня 1942) грали в бірмінгемській групі "El Riot & the Rebels". Коли ансамбль розпався, шляхи музикантів розійшлися, але через деякий час Піндер (клавішні) і Томас (флейта) організували проект "Krew Cats". Потім до них приєдналися Денні Лейн (Брайен Хайнс, р.

29 жовтня 1944; гітара), Грем Едж (р. 30 березня 1941; ударні) і Клінт Уорвік (р. 25 червня 1940; бас), і в 1964 році утворився квінтет вперше виступив під ім'ям "Moody Blues". На початковій стадії музика, що виконується бірмінгемської п'ятіркою, цілком виправдовувала її назву - це був досить жорсткий ритм-енд-блюз. Перший же сингл, "Steal Your Heart Away", з ходу влучив у британські чарти, але справжній успіх прийшов до "Moody Blues" з другої сорокап'яткою, "Go Now!". Ця кавер-версія Бессі Бенкс стала трансатлантичним хітом і забезпечила дебютному альбому гарні продажі.

Однак, такі сингли були не такими вдалими і спочатку команду покинув її менеджер Алекс Вортон, а за ним подали у відставку Уорвік і Лейн. Вивільнені місця зайняли Джон Лодж (р. 20 липня 1945) і Джастін Хейворд (р. 14 жовтня 1946), але це виявилася не проста кадрова заміна. Незабаром виявилося, що блюзова спрямованість для нового складу не підходить, і музиканти переключилися на арт-рок. Флейта Томаса заговорила в повний голос, а використання меллотронов додало "Moody Blues" симфонічне звучання.

У 1967-му група перейшла на дочірнє відділення "Decca", "Deram Records", де дебютувала з альбомом "Days Of Future Passed". Ця концептуальна робота, виконана за допомогою аранжувальника та диригента Лондонського Фестивального Оркестру Пітера Найта і продюсера Тоні Кларка, принесла колективу найбільший хіт за всю його історію - "Nights in White Satin". Наступні кілька альбомів продовжили вибраного артовому напрямок. Музика ставала все складніше та симфонічними, але при цьому платівки "Moody Blues" незмінно займали високі позиції, як в Англії, так і по інший бік Атлантики.

У той період команда лише єдиний раз відійшла від фірмового оркестрового звучання, коли їй захотілося записати альбом, який можна було б без проблем виконувати наживо. Втім, комерційний успіх від цього не постраждав, і "A Question Of Balance" розташувався в британських чартах під номером один. Випустивши достатню кількість вдалих платівок, колектив надовго припинив свою діяльність, а його члени зайнялися сольними і побічними проектами.

Повернення "Moody Blues" відбулося в 1978 році, коли вийшов диск "Octave". Хоча альбом був прийнятий тепло, Піндер відмовився поїхати в турне, і його місце зайняв колишній клавішник "Yes", Патрік Мораз (р. 24 червня 1948). До речі, в цей же час закінчився співробітництво групи з Тоні Кларком. У 1981-му вийшов диск "Long Distance Voyager", на якому команда спробувала осучаснити своє звучання, відмовившись від зайвого симфонізму. Альбом застряг у верхніх рядках американських чартів на три тижні, але наступна робота ("The Present") принесла набагато більше скромні дивіденди. Комерційний успіх повернувся до "Moodies" в 1986 з альбомом "The Other Side Of Life" і синглом "Your Wildest Dreams". На початку 90-х пішов Мораз, але замінювати його ніким не стали. Замість цього для посилення концертного звучання групу тепер супроводжували наймані клавішники і бек-вокалістки.

Що стосується студійної роботи, то після невдалого "Keys Of The Kingdom" колектив припинив випуск номерних альбомів на 8 років. Правда, в 1999-му "Moody Blues" відновили своє реноме, втрапивши в гарячу десятку зі "Strange Times". З настанням міленіуму гастрольний графік команди помітно скоротився, а в 2002-м відійшов від справ Рей Томас. Решта музиканти продовжили роботу у форматі тріо і в 2003-му випустили різдвяний альбом "December".

Читате також

Реклама