Mr. Mister

"Mr. Mister" є однією з тих команд, які швидко набирають обертів і настільки ж швидко зникають з обрію. В кінці 70-х Річард Пейдж (бас, вокал) і Стів Джордж (клавішні, вокал) працювали в джаз-ф'южн-проект "Pages". Група випустила три альбоми, але через відсутність комерційного успіху в 1981 році розпалася. Річард і Стів повернулися до сесійного роботі (серед їх клієнтів були "REO Speedwagon", John Parr, Chaka Khan, "Pointer Sisters", Donna Summer, Al Jarreau, Kenny Loggins), але музикантів не покидала ідея створення власної команди.

Нарешті, після туру з Енді Гіббом Пейдж і Джордж вирішили втілити свою задумку в життя і почали підшукувати партнерів. Першим до них приєднався гітарист Стів Фарріс, а завершив комплектування складу барабанщик Пет Мастелотто, останнім часом працював під керівництвом продюсера Майка Чепмен.

П'ятим, неофіційним членом "Mr. Mister" став кузен Пейджа Джон Ленг, якому довірили писати тексти. Колектив провів серію вдалих концертів і досить швидко уклав контракт з "RCA Records". Перша спроба піднятися на музичний олімп виявилася невдалою.

Єдиний чартової сингл, "Hunters Of The Night", не зміг потрапити до заповітного Топ 40, а сам альбом опинився в кінці другої сотні "Billboard". Незабаром після виходу "I Wear The Face" Пейджу були зроблені пропозиції стати фронтменом "Toto" і "Chicago". На обидва ангажементу Річард відповів відмовою і, як виявилося, правильно зробив. У 1985 році "Mr. Mister" зробили справжній прорив, видершись свій другий альбом на саму вершину чартів "Billboard". Зроблений у дусі пріпопсованного "Genesis", диск супроводжувався трьома хіт-синглами, пробившись гарячу десятку. Особлива честь припала на частку композицій "Broken Wings" і "Kyrie" по черзі займали перше місце в американському хіт-параді. У результаті група була номінована на "Grammy" в категорії "Best Pop Vocal Group", а альбом "Welcome to the Real World" придбав платиновий статус.

На підтримку платівки команда провела дуже успішні гастролі, але незабаром після цього справи пішли під гору. Під час чергових сесій у Мастелотто виникли якісь проблеми, а, крім того, в процесі підготовки матеріалу склав з себе повноваження Ленг.

Випущений в кінці 1987-го альбом "Go On ..." не зміг повторити успіх свого попередника, оскільки мав проговий наліт. Не врятували положення ні головний сингл "Something Real (Inside Me / Inside You)", ледве-ледве вползшій в Топ 30, ні другий міньйон "Healing Waters", номінований на "Grammy", ні уведеного у Тіни Тернер композиція "Stand and Deliver ", що прозвучала в однойменному фільмі Едварда Джеймса Олмос. Між Пейджем та Фарріс спалахнули розбіжності, і в середині 1988-го гітарист покинув команду. За допомогою сессіонщіков типу Тревора Ребіна і Базз Фейт "Mr. Mister" спробували закінчити четвертий альбом ("Pull"), проте "RCA" виставила своїх підопічних за двері. Ну, а оскільки записаний матеріал виявився надто прогресивним і тому некомерційним, музикантам не вдалося знайти охочих випустити таку платівку.

В кінці 1989-го проект "Mr. Mister" розпався, а його учасники розбрелися хто куди. Мастелотто згодом опинився в "King Crimson", Пейдж випустив сольний альбом, а потім зайнявся мюзиклами, Джордж працював з Кенні Логгінсом і "Jewel", а Фарріс подвизався сессіонщіком в "Whitesnake", "4 Non Blondes" і у деяких інших артистів.

Читате також

Реклама