Nice

Змішуюча у своїй творчості елементи класики, джазу, блюзу і року ця британська команда стала одним з піонерів жанру прогресив. Група була утворена в травні 1967 року за ініціативою Ендрю Луга Олдхема, зробив з "The Nice" супроводжуючий склад для заїжджої чорношкірої соул-співачки Пі Пі Арнольд. Стартова конфігурація включала в себе чотирьох осіб - клавішника Кіта Емерсона (р.

2 листопада 1944), басиста Кіта "Лі" Джексона (р. 8 січня 1943), барабанщика Яна Хейга і гітариста Девіда "Дейві" Про Ліста (* 13 грудня 1948). Все літо "The Nice" гастролювали в компанії Арнольд, але за цей час музиканти зарекомендували себе з кращого боку. Вони влаштовували справжнє сценічне шоу, і тому незабаром група виділилася в самостійну одиницю.

Єдиною слабкою ланкою в команді був Ян, споживає різні нехороші субстанції, і до початку перших сесій йому знайшли заміну в особі Брайана "Блінкі" Дейвісона (нар. 25 травня 1942). Живий дебют квартету відбувся на "National Jazz and Blues Festival", а восени колектив вже щосили працював у студії. Альбом "The Thoughts Of Emerlist Davejack" подарував слухачам дивну суміш психоделічного блюзу з каденціями клавішних, гітарними спалахами в дусі Хендрікса та запозиченнями з класики, соулу та джазу.

Основну частину вокальних партій виконав Джексон, але крім нього мікрофоном покористувалися Про Ліст і Емерсон. Вихід "The Thoughts Of Emerlist Davejack" кілька підзатримався, тому в якості підтримки альбому був випущений сингл "America". Ця інструментальна композиція була обробкою теми з "Вестсайдська історії" Леонарда Бернштейна, але в неї музиканти вплели фрагменти "Нової світової симфонії" Дворака. Платівка користувалася стабільним попитом, проте більшу популярність "The Nice" знайшли завдяки концертам. Музиканти виходили на сцену напівголими, постійно затівали якісь чвари, а одного разу спалили американський прапор. Особливу увагу привертав Емерсон, встромляли в клавіші ножі, що робив стійку на руках і імітував секс зі своїм органом.

Втім, лідерство Кіта мало і зворотний бік, внаслідок чого пішов Про Лист, який відчув себе обмеженим. Озирнувшись навколо, музиканти не виявили підходящої кандидатури на його місце і вирішили продовжити втрьох. У листопаді 1968 року вийшов альбом "Ars Longa Vita Brevis", записаний за участю симфонічного оркестру. Найбільш цікавими номерами на платівці були "Інтермеццо" з "Карельської сюїти" Яна Сібеліуса і заголовна композиція з цитатами "Бранденбурзьких концертів" Баха.

Третій лонгплей, "Nice" (в Америці виданий як "Everything As Nice As Mother Makes It"), був складений наполовину з студійних, наполовину з концертних треків. Найбільш примітними композиціями були "Rondo 69" і кавери Тіма Хардіна "Hang On To A Dream" і Боба Ділана "She Belongs To Me". Робота зайняла третю сходинку в британських чартах, але зважаючи банкрутства лейблу "Immediate" команді довелося змінити прописку на "Charisma Records". Тут у 1970 році "The Nice" реалізували свій найамбітніший проект, записавши оркестрову сюїту "Five Bridges". Альбом зайняв другий рядок національного чарту, проте (також як і всі попередні роботи) великого комерційного успіху не приніс, і команда незабаром розпалася.

У 1971-му вийшов "посмертний" диск "Elegy", що базувався на альтернативних трактуваннях старих речей. Емерсон згодом прославився у складі "ELP", а Джексон і Дейвісон змінили ряд маловідомих проектів, найвдалішим з яких був альянс з Патріком Моразом в "Refugee". Вперше класичний склад "The Nice" возз'єднався у 1999 році. Тоді Емерсон, Джексон і Дейвісон відіграли лише один концерт, але на початку третього тисячоліття пройшов ще ряд виступів. За мотивами одного з таких сетів в 2004-му був виданий зальник "Vivacitas".

Читате також

Реклама