Ocean Colour Scene

Група "Ocean Colour Scene" утворилася в 1990 році після розпаду двох інших Бірмінгемський команд, "The Boys" і "The Fanatics". Перша з них, в якій грав Стів Кредок (гітара, клавішні, вокал), косила під "Small Faces", а друга, учасниками якої значилися Саймон Фоулер (вокал, гітара), Деймон Мінчелла (бас) і Оскар Харрісон (ударні), працювала в дусі "Velvet Underground".

Коли ж четверо цих музикантів об'єдналися під маркою "OCS", виявилося що на даному етапі вони знаходяться під великим впливом "Stone Roses". Відігравши кілька концертів, група створила собі невелику фан-базу і уклала контракт з інді-лейблом "! Phfft". Незабаром після цього про новоявленої команді заговорила британська преса, а сингл "Sway" викликав лише позитивні рецензії.

Навесні 1991-го колектив разом з легендарним продюсером Джиммі Міллером ("Rolling Stones") відправився в студію з наміром записати дебютний альбом. Проте справа пішла не так, як було задумано, і сесії перетворилися на суцільну п'янку. Коли хлопці трохи протверезіли, з'ясувалося, що нічого путнього вони не наваяли.

Змінивши продюсера на Х'юго Ніколсона ("Primal Scream"), група взялася за роботу всерйоз, але тут виникла інша проблема. Лейбл "! Phfft" був поглинений "Fontana Records", а нові господарі змусили "Ocean Colour Scene" переписати матеріал ще раз, виділивши їм на допомогу Тіма Палмера. Коли платівка нарешті вийшла в світ, музичні смаки слухачів помітно змінилися, і альбом не викликав великого резонансу. Розпочаті конфронтації з випускаючою фірмою призвели до того, що гастрольну діяльність довелося згорнути, і хлопці змогли вийти на сцену лише в 1993-му, коли їх у якості супроводу запросив Пол Веллер. На нього учасники "OCS" пропрацювали близько року, а в 1995-му команду покликали в спільне турне з "Oasis".

Ці гастролі спровокували сплеск інтересу до колективу з боку рекорд-компаній, і незабаром музиканти отримали контракт від "MCA Records". У 1996-му пристрасті підігріли Веллер і Ноель Галлахер, які проголосили "Ocean Colour Scene" кращою командою Британії та гідними продовжувачами рок-н-рольних традицій.

Міньйон "The Riverboat Song" потрапив на 15-й рядок національних чартів, а полнометражка "Moseley Shoals" опинилася вже на другій позиції. Робота, підкріплена ще двома хіт-синглами ("You ve Got It Bad" і "The Day We Caught the Train"), з півроку проговорилася в гарячій десятці, а її тираж не раз перетинав платинову відмітку. Але пік комерційного успіху "OCS" припав на третій альбом, який збув з самої верхівки оазісовскій "Be Here Now". У 1998-му група провела велике британське турне, протягом якого з легкістю розпродувала великі майданчики. На наступний рік вийшла четверта полнометражка, "One from the Modern". Альбом відрізнявся від попередників уповільненим темпом і фолкових присмаком, однак це не завадило увійти до Топ 5. Тим часом відносини з "MCA" почали погіршуватися, і після виходу "Mechanical Wonder" група перебралася на "Sanctuary Records".

Але і тут "Ocean Colour Scene" затрималися ненадовго і, видавши пару студійником і один концертний ("One for the Road"), група пішла в автономне плавання. За цей час ряди "OCS" залишив Мінчелла, і його функції виконували сесійні музиканти. Залишилася, трійця організувала власний лейбл "Moseley Shoals Records", на якому в 2007-му вийшов диск "On the Leyline".

Читате також

Реклама