Papa Roach

Перша версія "Papa Roach", що з'явилася в січні 1993 року, включала в себе Кобі Діка (вокал), Дейва Бакнер (ударні), Вілла Джеймса (бас) і Бена Лютера (тромбон). У такому вигляді гурт виступив на шкільному конкурсі з композицією Хендрікса "Fire", але оскільки виступ проходив без гітариста, ніякого призу хлопцям, звичайно ж, не дісталося.

Незабаром Лютера змінив Джері Хортон (гітара), а через якийсь час басухи перейшла від Джеймса до Тобін Есперанс. До середини 90-х, заважаючи хіп-хоп, фанк і хардкор, колектив записав пару міньйонів, "Potatoes for Christmas" і "Caca Bonita". Обидва цих опусу не викликали особливих емоцій, але після того як менеджером групи став Брет Бейр, справа зрушила з мертвої точки.

У 1997 році власними силами команди був випущений перший лонгплей, "Old Friends from Young Years". Незважаючи на те, що бюджет альбому становив всього 700 доларів, робота викликала інтерес у каліфорнійських ді-джеїв, і ті з власної ініціативи стали запускати в ефір такі речі як "Liquid Diet" і "Orange Drive Palms".

Локальний успіх оперся спільними концертами "Papa Roach" з такими бандами як "Suicidal Tendencies", "Powerman 5000", "(Hed) PE", "Incubus" і т.п. У 1998-му вийшов EP "5 Tracks Deep", що викликав інтерес у "Warner Bros", проте намічалася угода з цією фірмою не відбулася. Довелося хлопцям випустити ще один міньйон, перш ніж вони уклали нормальний контракт з "Dreamworks Records". Лейбл не прогадав, отримавши до себе каліфорнійських ню-металлеров, і вийшов навесні 2000-го альбом "Infest" піднявся на 5-й рядок "Billboard". Особливий успіх припав на композицію "Last Resort", а загальний тираж диска перевалив за тримільйонну позначку. Популярність "Papa Roach" швидко переступила американські кордони, а супутній світове турне пройшло з успіхом.

У 2002-му на світ з'явився альбом "Lovehatetragedy", звучання якого вже дещо відрізнялося від попередніх опусів "PR". Основна фішка полягала в тому, що вокал Якобі Шаддікса (так тепер іменував себе Кобі Дік) став менш реповим.

Незважаючи на те, що диск зайняв в "Billboard" другий рядок, його тираж був куди менше ніж у "Infest" і навіть не дістався до платинової позначки. У 2004-му "Dreamworks" була викуплена "Geffen Records", і тому наступне творіння групи вийшло під новою маркою. На "Getting Away with Murder" саунд "Papa Roach", що продовжував еволюціонувати, став більш м'яким. Не всім фанам зміна курсу припала до смаку, проте завдяки хіт-синглу "Scars" тираж диска склав 1,2 мільйона екземплярів. Більшу частину 2005 року команда провела в роз'їздах, нарізаючи кола по Європі та Америці в компанії зі "Slipknot", "Dead Poetic", "Trust Company", "Chronic Future", "Skindred", "311" і "Unwritten Law".

Покінчивши з гастролями, музиканти повернулися до студійної роботи і восени 2006-го піднесли на суд слухачів новий опус, "The Paramour Sessions". Експерименти з саундом тривали, і стиль цього альбому був скоріше ближче до пост-харкору, ніж до ню-металу, з якого колись починали "Papa Roach". Такого повороту подій фани вже не витримали, і хоча "The Paramour Sessions" дебютував на 16-му рядку, продажу його були, м'яко кажучи, невтішними.

Читате також

Реклама