Poco

Ця команда була утворена членами розваленого фолк-бенду "Buffalo Springfield" Річі Фере (гітара, вокал) та Джимом Мессіною (бас). Третім учасником проекту став Рости Янг (стіл-гітара), допомагав записувати кантрі-штучку "Kind Woman" для останнього альбому "BS" "Last Time Around". Цей музикант раніше грав у психоделічної фолк-гурті "Boenzee Cryque", звідки також з'явився барабанщик Джордж Грантхем.

Склад доукомплектували басист Ренді Мейснер, а Мессіна поміняв свій інструмент на звичайну гітару. Чотири місяці команда розминалася на репетиціях, а потім почалися нормальні концерти. Спочатку колектив виступав під ім'ям "Pogo", але через деякий час назву змінили на "Poco". Публіка зустрічала групу добре, проте фірми грамзапису не поспішали з пропозиціями.

Лише коли музикантам зустрівся енергійний агент на ім'я Девід Геффен, вони змогли укласти угоду з "Columbia Records". Не встигла команда підготувати перший альбом, як її склад поніс втрату в особі Мейснера (він пішов до Ріку Нельсону, а пізніше приєднався до "Eagles"). Хоча "Pickin Up The Pieces" отримав безліч захоплених відгуків (а згодом був визнаний одним з наріжних кантрі-рокових альбомів), продажу платівки були далекі від очікуваних.

Схожа доля чекала другу студійник "Poco" і концертний альбом "Deliverin". Зважаючи на відсутність комерційного успіху а також захоплення влади Фере Мессіна пішов у відставку, а його посаду зайняв Пол Коттон. У 1971 році колектив випустив диск "From The Inside", записаний під наглядом Стіва Кроппер. Звучання альбому було більш жорстким і емоційним, однак у ньому був відсутній дух свободи, властивий раннім релізів. Коли платівка "A Good Feelin To Know" провалилася, Річі став всерйоз подумувати про відхід. Незважаючи на те, що наступний реліз виявився відносно успішним (38-е місце і шість місяців у чартах), він все ж залишив ряди "Poco". Багато хто думав, що команди прийшов кінець, проте залишилися вчотирьох музиканти продовжували працювати.

Після малопривабливого "Seven" фірма "Columbia" попросила "звільнити приміщення", і колектив перебрався під дах "ABC Records". Як не дивно, але перший же вініловий млинець, випечений на новій кухні, легко обійшов по продажах всіх "колумбійських" попередників, а сингл "Keep On Tryin" авторства Шміта влучив у Топ 50. Втім, удача ненадовго радувала музикантів, і два наступні студійника знову опинилися десь у кінці першої сотні.

Після виходу "Indian Summer" Тімоті Б. Шміт пішов працювати в "Eagles", а басухи заволодів Чарлі Харрісон. Паралельно була проведена ще одна рокіровка, і за барабани сів Стів Чапмен. Зміни у складі супроводжувалися і зміною курсу - тепер замість чистого кантрі-року "Poco" зробили ставку на більш широковідомим саунд. Витівка вдалася, і альбом "Legend" став найбільш комерційно успішним у дискографії ансамблю. На жаль, група не змогла закріпити позиції і всі наступні релізи продавалися один гірший іншого. Команду не врятувало навіть залучення до запису альбому "Inamorata" Фере, Грантхема і Шміта, і після виходу цієї платівки колектив розпався.

"Poco" повернулися п'ять років по тому з оригінальним складом і новим студійником "Legacy". Диск отримав золото, а два супроводжуючих його синглу, "Call It Love" і "Nothing To Hide" побували в Топ 40. Незважаючи на ці факти в команді знову почалися чвари, і в 1991-м Янг із Коттоном залишилися удвох. Набравши нових рекрутів, вони продовжили гастролювати під ім'ям "Poco", проте свіжого матеріалу не з'являлося аж до 2002 року. За виходом номерного студійника "Running Horse" послідувала ціла серія лайвом, причому в записі одного з них ("Keeping the Legend Alive") взяв участь Річі Фере.

Читате також

Реклама