Folk Rock

Фолк-музика (від англ. Folk - народний) - дуже громіздке поняття, і застосовується воно до будь-яких музичних проявів всіх народів світу, незалежно від своєрідних особливостей фольклору кожного з них. І, незважаючи на всі цікаві й оригінальні риси музичного фольклору різних країн, найбільш популяризованою виявилася саме англомовна фолк-музика, тобто, фолк-культура Британії і частини Північної Америки, в основному, США, де вона дуже близько межує з негритянської музикою. Крім англомовної фолк-музики також широко відомі кельтська народна музика з Ірландії і Шотландії, і народна музика Індії. Але все ж, віддати належне слід більшою мірою англомовній музичнії фолк-культурі, ніж кельтській або індійській, так як саме з британської та американської фолк-музики і почався стиль "folk-rock".

Сама англомовна народна музика остаточно сформувалася у творчості американських фолк-співаків Вуді Гатрі і Піта Сігера (40-50 роки двадцятого століття), а отримала своє остаточне звучання в особі таких музикантів, як Боб Ділан, Донован, Джоан Баез, Джуді Коллінз та ін (60-ті роки). З тих пір фолк-музика не зазнавала значних змін, і була досить стабільним в комерційному плані плином музики. Але для того, щоб зрозуміти американський або англійський фолк, необхідно вміти відрізняти його від кантрі. Це дуже близькі поняття, і відмінність їх полягає в тому, що чистий фолк прийшов з Британії, Ірландії та Шотландії, а кантрі сформувалося на півдні Північної Америки під впливом фолка (здебільшого ірландського), музики блюграсс, що є сумішшю "чорної" і "білої "музики, і чистої негритянської народної музики. Саме сільське кантрі, і зароджений з нього стиль рокабілі, спричинили більший вплив на розвиток рок-н-ролу, ніж простий фолк.

Головними темами фолк-пісень, на відміну від веселого кантрі, були і є такі мінливі явища, як життя народу і політика (т.зв. пісні протесту), а саме тому, більшість таких пісень просто забувається і йде в минуле. Крім того, у звичайному фолк використовується мінімум інструментів; здебільшого виконавці співають під невигадливий акомпанемент акустичної гітари. Нічого дивного немає в тому, що така творчість цікава, перш за все, тільки англомовної аудиторії. Одним з перших гуртів, який змішав фолк та рок, була нині маловідома британська група "Unit 4+2". Проте лише в середині 60-х стиль фолк-рок впевнено став на ноги: успіх пісень "Mr. Tambourine Man" (кавер пісні Боба Ділана) у виконанні "The Byrds", американської народної "The House Of The Rising Sun" в трактуванні групи "Animals", і чудової "Like A Rolling Stone" самого Боба Ділана, а також його скандальний виступ на фолк-фестивалі в Ньюпорті (1965 рік), де він вийшов на сцену з електрогітарою в супроводі групи "Paul Batterfield Blues Band". Подібно Бобу Ділану, на електрогітару перейшов і шотландський Фолкер Донован. Саме ці особистості, які перебували по різні боки Атлантики, рознесли фолк-рок туди, де він, здавалося б, просто не міг існувати.

З цього часу фолк-рок став чітко проявлятися в музиці половини всіх гуртів того часу: від "Jefferson Airplane" і "The Kinks" до ... "The Who" і "The Mamas And The Papas". Так фолк-рок змішався з психоделією і продовжив свій розвиток у цій дивній суміші. Дуже помітними явищами змішування цих стилів були абсолютно несхожі один на одного американські гурти "Country Joe & The Fish", яка створила унікальний гібрид кантрі і психоделії, і британський психоделік-фольковий дует "Tyrannosaurus Rex". Їхня музика абсолютно різна, але те, що вони працювали в одному напрямку, говорить про величезне розмаїття фолк-року, як музичного стилю (хоча раннього Rex'а до року зарахувати можна лише з великою натяжкою).

У 1968 році вийшло, принаймні, два альбоми, що змінили звучання фолк-року назавжди: це були кантрі-роковий "Sweetheart Of The Rodeo" вищезазначених "The Byrds", і загадковий "Hangman's Beautiful Daughter" психоделік-фолькового гурту "Incredible String Band", де дивно змішалася фолк-музика різних народів. Крім "The Byrds" були ще дві групи, які могли задавати рамки фолк-року не в меншій мірі, ніж навіть сам Боб Ділан. Такими групами і були британська "Fairport Convention", яка стала також найбільш відомою фолк-роковою командою Англії, і американська "Buffalo Springfield", яка постійно боролася з "The Byrds" за звання кращого фолк-рокового гурту Штатів. Ще однією з головних команд фолк-року була супергрупа "Crosby, Stills, Nash & Young", яка об'єднала під своїм дахом чотирьох дуже відомих музикантів: Девіда Кросбі втік з "The Byrds", Грема Неша - з "Hollies", Стівена Стіллза і Нейла Янга - з "Buffalo Springfield". Однак амбіції музикантів постійно заважали групі, і вона раз у раз постійно розпадалася і знову возз'єднувалася.

З груп, які виконували кантрі-рок особливу увагу необхідно приділити дуже відомій банді під назвою "Creedence Clearwater Revival". Ці хлопці грали оригінальну суміш рокабіллі, блюзу і рок-н-ролу, і для багатьох людей "CCR" до цих пір залишається ідеалом кантрі-рок-групи. Говорячи про фолк-рок, не можна не згадати ще й імена таких музикантів, як Кет Стівенс, Джонні Мітчелл, Леонард Коен, Тім Баклі, а також Джон Мартін. Всі вони працювали в цьому стилі в кінці 60-х - початку 70-х років, і добилися світового визнання, так що, якщо у Вас немає їх у музичній колекції, Ви багато чого втратили. Класикою фолк-року також є перші дві платівки проекту Джека Кессіді і Йорма Кауконена (басиста і гітариста "Jefferson Airplane") - "Hot Tuna". Їх інструментальний фолк-регтайм-блюз навряд чи може когось залишити байдужим. Приблизно в той же час популярність завоювали групи стилю "progressive rock" - "Moody Blues", "Procol Harum", "Nice", а потім і "Emerson, Lake & Palmer". Ці гурти охоче включали до свого репертуару пісні в стилі фолк-рок, що також сприяло помітному збільшенню його популярності. Такі арт-фолк-групи, як "Steeleye Span", "Pentagle", "Horslips", "Lindisfarne" і "Spooky Tooth" теж не залишилися без уваги публіки і були вельми популярні в 70-ті. Фолк в свою музику додавали навіть такі групи, як "Uriah Heep" і "Led Zeppelin", не рахуючи інших хард-рокових груп. А якщо ж Вам цікавий кельтський фолк, послухайте культову ірландську групу "Clannad".

Незважаючи на успіх всіх вищеперелічених гуртів, найбільш відомою командою в 70-х роках, в музиці якій чітко проглядався фолк-рок, була легендарна група "Jethro Tull". Блюз-рок і хард-рок дуже сильно виражалися в їхній творчості, але явна пристрасть до фолку помітна практично на всіх їх альбомах, особливо на "Heavy Horses" і "Song From The Wood"; ці ж альбоми я порекомендував би всім як вічний еталон фолк-року. Незважаючи на те, що хвиля панк-року і нью-вейву дещо потіснила фолк-музикантів з хіт-парадів, більшість фолк-груп продовжили свою діяльність і в 80-ті. Однією з найбільш вдалих нових груп напряму можна назвати ірландських фолк-панків "Pogues". Практично всі їхні альбоми є дуже навіть непогані, тому обходити їх творчість стороною я б не радив. У 90-ті роки і в наші дні нового в фолк-рок ніхто практично не вносив (та й що в нього можна ще додати?!), А головними героями його як і раніше є легендарні Боб Ділан і Донован.

Читате також

Реклама